Можливо, не випадково, що мовчання Трампа щодо суперечки, спровокованої паузою в постачанні, припинилося після його розмови з Путіним 3 липня. Жорстка позиція російського диктатора, як і його провокаційні заяви перед самітом НАТО в Гаазі, зміцнила рішучість Трампа у боротьбі з російською агресією. Тож він дистанціювався від призупинення допомоги та поговорив із Зеленським про надання більших постачать для ППО. Справжні реалісти вже деякий час зазначають, що непоступливість Путіна може виявитися важливим фактором, який заохочуватиме Трампа до вибору необхідної твердої політики для боротьби з агресивним Кремлем.

Путіну навіть неможливо пояснити де він помилився, тому що Путін зробив так, як він робить завжди. Ба більше: він зробив так, як будь-яка “правильна” людина з Росії робить завжди — коли вона бачить що з нею поводяться ввічливо та йдуть на поступки, вона вважає що треба бити по зубах: щоб клієнт чітко зрозумів як варто поводитись. І тому Путін навряд чи буде щось виправляти. Він скаже собі, що й так достатньо довго мав можливість використовувати Трампа, а тепер треба повертатися до звичної політики конфронтації. Тільки й тут він може помилитися… Путін тепер буде мати справу з ображеною дитиною, яка буде захищати свою гідність і доводити, що не можна витирати об неї ноги. Тому що ця дитина — президент США.

Якщо хтось думає, що Трамп у цьому сенсі “винайшов велосипед”, то він помиляється. США діють у зовнішній політиці, особливо стосовно питань “війни та миру”, так ЗАВЖДИ. Достатньо згадати, як саме та яким чином США вступили в обидві світові війни. Принцип цей простий, як двері: “Спочатку Америка, а потім – виграє той, хто їй потрібний і хто їй подобається”. Для тих, хто бажає для себе допомоги з боку Америки залишається лише одне – стати їй ДІЙСНО потрібним. Трамп відрізняється від решти лише тим, що говорить про це прямо та недвозначно, без жодних словесних маскувань, штибу “міжнародної розрядки” чи “необхідності боротися за демократію”.