Антон Галушка-Адайкін, відомий харківський історик, мандрівник та вчений-сходознавець, розповів про Флорес — один з найцікавіших островів Індонезійського архіпелагу.
— Антоне, покажіть, будь ласка на мапі, де у Індонезійському архіпелазі можна знайти остров Флорес.
— Це дуже легко: знаходимо Індонезію на екваторі, посередині в південній частині архіпелагу розташовується провінція Східна Нуса Тенггара, до якої і входить острів Флорес. Найбільш населений острів Індонезії Ява із столицею Джакартою, а також всесвітньо відмий остров Балі знаходяться праворуч від Флореса; на півночі через море Флорес – Південне Сулавесі; на сході – Тимор Лесте, держава, що отримала незалежність від Індонезії у 2002 році.

— У якій кліматичній зоні знаходиться остров Флорес?
— В тропиках, як і вся Індонезія. Тут жарко і волого протягом року. Два сезони: дощів та засухи, хоча останнім часом відчутні зміни: дощі становляться все більш непередбачуваними.

— Розкажіть про культуру мешканців острова.
— На Флоресі мешкають 8 етнічних груп: Манггараі, Ріунг, Нгада, Наге-Кео, Енде, Ліо, Сікка, Ларантука. І вони, до речі, доволі відчутно відрізняються: плем’я Манггараї здебільшого схоже на інших малайців, тобто близьке до монголоїдів (невеликі за зростом, мигдалевидні очі), інші ж племена генетично відносяться до меланезійців, тобто до папуасів. Плем’я ж Ларантука взагалі відрізняється від інших, бо більшістю є продуктом змішання місцевого населення та португальських колонізаторів. І звичайно не можна говорити про єдину культуру для усіх етносів, що мешкають на острові, усі вони мають свої окремі риси, але, звичайно, є і спільні моменти. Релігія є невід’ємною частиною життя народів, що мешкають на теренах Індонезії. Тут ми можемо знайти суміш світових релігій із місцевими віруваннями, чільне місце серед яких займають анімістичні традиції та вірування у силу предків. Звичайно, що на Флоресі під впливом колонізаторів поширилось католицтво, з сусідніх островів проник iслам, але давні вірування та традиції залишились і займають важливе місце у культурній спадщині народів Флоресу.

Взагалі флореській традиції притаманна мегалітична культура, тобто використання структур з каміння для різноманітних обрядів, церемоній та у вшануванні предків, які займають важливе місце у світогляді сучасного мешканця Флоресу. Так флореське село племені Нгада звичайно будувалось у вигляді кола з трьома «районами»: зовнішнім, центральним та заднім, а посередині селища зазвичай ставились сакральні мегалітичні будівлі, які вони називають «терсе». Флоресці вірять не тільки в своїх пращурів, але і в духів з іншого світу, які повинні захищати дім, поля, культуру. Найвищим духом серед них є Морі Караенг або просто Дева, який за легендою і надав місцевим мешканцям культуру! І знов таки наголошую, що при цьому ходять до церкви або мечеті. Сучасний синкретизм в тропічних умовах.
Етносам на Флоресі притаманий поділ на касти, зазвичай їх три: вища або дворянська каста, звичайні люди та раби. Зрозуміло, що в сучасних умовах рабів не має та і взагалі це поділення аж ніяк не впливає на фінансовий стан: людина із нижньої касти може бути багатою, а з вищою не мати нічого. Але все ж таки походження відіграє роль, як джерело гордощів, бо все ж таки сильним є вірування у дух предків.
— Їх спосіб життя осілий чи кочовий?
— Їх життя пов’язане із одним місцем і цим обумовлений їхній зв’язок із землею. Не дуже покочуєш, коли навколо море. Флорес – немалий острів, але кочувати місця небагато, не Монголія все ж таки.
— Який вік етносів острова на думку індонезійських істориків?
— Я чекав на це питання, бо існує один цікавий аспект, який пов’язаний із знахідкою на Флоресі на початку «нульових» костей Homo florensiensis, флореської людини або «хоббіта», бо зріст цих стародавніх мешканців Флоресу був не більше одного метра та їх відрізняв дуже маленький череп. Ці кості були знайдені у шарі землі, вік якого становить 18 тисяч років. Стосовно цієї знахідки точиться багато диспутів і на сучасному етапі науковці дійшли до думки, що «хоббіт» все ж таки ближчий до Homo erectus ніж до Homo sapiens. Щодо сучасних мешканців острова Флорес, то науковці вважають, що вік цієї культури становить приблизно 3 тисячі років.
— Чи використовують вони одежу, взуття?
— Так само, як і ми з вами. Звичайно, в них є свої традиційні костюми, які вони вдягають на свята або фестивалі, взагалі Нуса Тенггара славиться своїми «тенунами», тобто тканинами із надзвичайно цікавими мотивами. Але в цілому, сучасний мешканець Флоресу носить такий самий одяг, звичайно із поправкою на теплий клімат.

— На якій мові вони розмовляють?
— На сучасному етапі усі знають і розмовляють загальнонаціональною індонезійською мовою. Але у повсякденному житті можуть використовувати мови своїх предків, які називаються, як і само плем’я, наприклад мова Манггараі або мова Нгада. Індонезійська – це мова спілкування з іншими, власна мова – для своїх. Але усі ці мови належать до малайсько-полінезійської мовної групи із наявністю запозичень із китайської, арабської, португальської, нідерландської та англійської мов. Абетка сучасної індонезійської мови – це звичайна латиниця.
— Розкажіть про їх будівлі.
— Я не буду розповідати про звичайні будівлі в містах, бо нічого цікавого, але приведу приклад із залишків стародавніх культур. Є таке невеличке гірське селище Вае Ребо на Флоресі, яке дійсно може отримати перше місце за унікальність автентичних будівель, які навіть мають власну назву Мбару Ніанг. Високі та величні домівки у формі конуса збудовані із пальмового листя та мають п’ять поверхів, кожен з яких має власну назву. На першому нижньому поверсі мешкає родина, на другому зберігається їжа та інші корисні речі, на третьому – зерно для сільгоспробіт, на четвертому знаходяться екстра запаси на випадок неврожайного року, а верхньому п’ятому поверсі – місце вшанування предків, в яких вірять місцеві мешканці.

— Як вони лікуються?
— Спосіб лікування є притаманним для усієї Індонезії: лікуються як і звичайними ліками, так і препаратами рослинного походження за традиційними рецептами.
— Розкажіть про їх звичаї, пов’язані зі шлюбом, сім’єю.
— Про це можна розповідати і розповідати… Із цікавого зазначу, що на Флоресі й досі працює система своєрідного калиму, при чому вона вважається однією з найбільш дорогих в регіоні. Зазвичай «калим» сплачується у вигляді чогось маскулінного, наприклад, бивнів слона, зброї, худоби, але можуть і у вигляді «момолі», коштовних сережок, які символізують регенеративну функцію жінки. Родина майбутньої дружини також робить коштовні подарунки родині майбутнього чоловіка, так що процес цей не однобічний. Звичайно, що в сучасному світі, всі традиції відходять, але вони ще живуть поза містом. Максимальний «калим» становить приблизно 30 голів худоби. Але слід зазначити, що це не є викупом жінки із її родини, в системі обрядів мешканців Флоресу – це є виявленням поваги до родини майбутньої дружини, тобто жінка не є товаром, як це трапляється в інших країнах.
— Чи займаються вони творчістю.
— Творчість невід’ємна частина життя мешканця Флоресу, бо ця творчість була передана їм від попередніх поколінь, пам’ять про які є важливою складовою їхнього світогляду.
— Які види мистецтва є в них?
— Музика, танці, серед яких слід зазначити чоловічий танець Чачі, в якому відбувається своєрідний двобій воїнів, живопис, який тісно переплітається із ткацтвом.
— Розкажіть про страви з їх кухні.
— З найбільш відомих слід зазначити Се’і, це копчене на відкритому вогні м’ясо. Тапа Коло – це рис, який запекли на відкритому вогні у бамбуковому стволі. Чатемак – кукурудзяне варево із додаванням арахісу, гарбуза та інших інгредієнтів. А запити все це можна Моке, якщо білим, то просто вгамувати спрагу, якщо чорним, то і підняти настрій алкоголем. Але на сьогоднішній день рис – це головна річ на столі не тільки на Флоресі, але і взагалі в Індонезії. Про рис і нагадувати не треба, він завжди буде на столі.
— Чи будуть флоресці святкувати Новий Рік?
— Це свято молоді, для більш дорослої генерації – це звичайна дата. Молодь виходить на вулиці, влаштовують феєрверки. Але новорічні свята в Індонезії є також національними і офіційними вихідними, тому індонезійці намагаються зустрітися у родинному колі і Новий рік – дуже гарний привід відвідати рідних!
— Як можна дістатись до острова Флорес?
— Звичайно, що спочатку треба дістатись до Індонезії. З України до Джакарти можливо дістатись через купу авіа-хабів: Стамбул, Доху, Амстердам, Дубаї, Абу-Дабі тощо. А ось в самій Індонезії, щоб дістатись до Флоресу, є декілька варіантів. Найбільш простий і водночас швидкий та найдешевший спосіб – це переліт із Джакарти до одного з 8 аеропортів на Флоресі: приблизно дві-дві з половиною години і ви на місці. А можна на автобусі або на автівці за маршрутом Ява-Балі-Ломбок-Сумбава за допомоги паромного сполучення між островами, а потім ще з Сумбави на кораблі до Флореса, десь за 4-5 діб можна буде дістатись до Флоресу. Довго, але цікаво!


Фото надані Антоном Галушкою-Адайкіним.