«Зеленський не терпить людей, що його затьмарюють» – політолог про Федорова
Справжні причини відставки Міністра оборони Михайла Федорова пояснив МГ “Об’єктив” харківський політолог Антон Авксентьєв.
Спостерігаючи за черговою відставкою в оточенні президента України Володимира Зеленського, виникає запитання: звідки у нього нелюбов до професійних гравців у команді?
Спочатку президент позбувся головкома Валерія Залужного, який успішно керував захистом України у 2022 році, потім фахового і підготовленого дипломата Дмитра Кулебу, потім звільнення спіткало Дмитра Кудрицького, керівника «Укренерго», якому дуже довіряли іноземні партнери України, допомагаючи із відбудовою і ремонтом об’єктів енергетики, чого наразі, особливо після арешту колишнього міністра енергетики Германа Галущенка, немає. І наразі історія з Михайлом Федоровим, який вдало проявив себе на посаді міністра оборони України й саме підхід якого впливав останні пів року на успішні атаки українських БпЛА по росіянах.
Тож чому, попри те, що короля грає почет, Володимир Зеленський уникає у своєму оточенні професіоналів, МГ «Об’єктив» поцікавилася в політолога Антона Авксентьєва.
«По-перше, мені здається, що за всі роки незалежності України професійність завжди поступалася як критерій кадрових призначень особистій лояльності. Це специфіка нашого політичного режиму, яка не змінюється роками, десятиліттями безвідносно до персоналій. Друге, щодо персоналій, я думаю, що Зеленський не терпить поруч собою людей, які його затьмарюють. Це такі ревнощі за якісь перемоги. Бо всі перемоги мають прописуватися лише Зеленському. Рік тому був показовий кейс, напевно найспішніша операція “Павутина”, яка була реалізована силами СБУ. Після цього прибрали Малюка з СБУ. Це було дуже дивно, незрозуміло, так само ніяк не прокомуніковано. І Малюк відійшов на другі ролі, йому не дали якусь там рівноцінну посаду. Аналогічно було із Залужним два роки тому, коли генерал уособлювався з перемогою, а президент нібито ні до чого. Зеленський не терпить ситуацій, коли хтось публічно починає сприйматися з суспільством як той, кому ми завдячуємо навіть локальним успіхом», – зазначив політолог.
«На початку червня КМІС, який, на мою думку, є доволі заангажованою структурою, випустили публічну соціологію, де давали показники довіри по різних суспільно-оперативних діячах. І продемонстрували дуже стрімке зростання Федорова – за пів року в нього рівень довіру зріс до 50%. Зеленському КМІС давали 60+. Але баланс довір-недовіра у Федорова був кращий, тому що до Зеленського всі інші 39% респондентів різко негативно ставилися. А по Федорову цього антирейтингу якраз не було. Я припускаю, що коли на Банковій побачили ці цифри, що дуже позитивна динаміка саме по Федорову. І що всі ці так звані “далекобійні санкції”, улюблене нове словосполучення президента, люди почали ототожнювати не з Зеленським, а з Федоровим, це стало вироком для Федорова, окрім ситуації конфлікту з Сирським. Я думаю, що ключове – не ділитися перемогою ні з ким, це головний критерій, чому поруч із президентом люди, які раптом потрапляють на хвилю популярності, вони одразу не затримуються, бо Зеленський їх позбавляється», – підбив підсумки Антон Авксентьєв.
