Чому дитина не «переросте» травму та як їй допомогти: поради психологів

Батьки часто чують від знайомих: «Не хвилюйтеся, дитина маленька, вона ще нічого не розуміє – переросте». Але психологи попереджають: цей міф небезпечний. Діти навчаються жити зі своїм травматичним досвідом, але без підтримки ці адаптаційні навички можуть бути руйнівними. Адже війна не зникає з дитячої пам’яті – і прояви пережитого можуть супроводжувати людину все життя.

Що відбувається, коли підтримку відкладають, і як зрозуміти, що дитині потрібна допомога

Травма заважає нормальній роботі префронтальної кори, яка відповідає за самоконтроль і раціональні рішення. Натомість вона гіперактивує мигдалеподібне тіло (амигдалу) — мозок починає працювати в режимі постійної тривоги, гормони стресу виділяються надмірно. Дитині стає важче регулювати емоції та справлятися зі стресом.

«Травматичний досвід не зникає з віком, а трансформується в поведінкові, емоційні чи тілесні прояви. Це може впливати на сон, емоційну регуляцію, здатність довіряти, навчатися, будувати стосунки. Коли дитині не надають підтримки та пояснень, вона залишається зі своїми переживаннями наодинці», — пояснює

Психологи виділяють перші ознаки того, що дитина потребує допомоги: зростає тривожність, порушується сон, увага, здатність до навчання. Можуть виникати соматичні прояви: болі в животі, головний біль, нервові тики. Порушення сну — нічні жахіття, труднощі із засинанням, часті пробудження — стають постійними супутниками травмованої дитини.

Діти можуть лякатися гучних звуків — дзвінка чи грюкання дверей, сирени, а також болісно реагувати на дотики або раптові рухи. У молодшому шкільному та підлітковому віці частіше виникають соціальні труднощі: ізоляція від однолітків, уникання контактів. Також можливі агресивні прояви: дратівливість, опозиційна поведінка, часті конфлікти, булінг щодо інших або аутоагресія.

«Ці ознаки батьки нерідко сприймають як «характер чи тимчасові труднощі», але вони можуть сигналізувати про глибші проблеми. Важливо розуміти, що дитина не завжди може вербалізувати свій стан, тому поведінкові та емоційні зміни є ключовими сигналами», — пояснює Олена Лісова, психологиня благодійного фонду «Голоси дітей».

Чому дітям потрібна допомога зараз: наслідки війни та шляхи відновлення

Юлія Тукаленко вважає, що ідея про те, що дитина переросте травму, пов’язана скоріш із бажанням дорослих уникнути болісних розмов, аніж із реальними механізмами розвитку та відновлення дитини.

«Дитяча психіка не живе в майбутньому, вона живе тут і зараз. Рання допомога повертає дитині відчуття контролю та опори та є одним із найефективніших способів запобігти довготривалим наслідкам війни. Діти перестають прокидатися від жахів, краще регулюють емоції. Вони стають упевненішими, легше взаємодіють з однолітками, вчаться говорити про свої переживання, замість того щоб пригнічувати їх», — наголошує Тукаленко.

Час — найцінніший ресурс у подоланні травми. Зволікання часто призводить до того, що травма «вростає» в особистість, впливаючи на самооцінку, модель прив’язаності й спосіб реагування на стрес.

«Ранні травми підвищують ризик психічних розладів. Це і хронічна тривожність, і депресія. Низька самооцінка та комплекс неповноцінності, коли людина відчуває себе “недостатньо хорошою” в усьому. Можуть бути також проблеми з адаптацією, уникання відповідальності, труднощі в професійній сфері. Схильність до адикцій: алкоголю, наркотиків чи інших форм залежності як способу компенсувати емоційний дефіцит», — пояснює Олена Лісова.

Мистецтво як інструмент допомоги дітям

За оцінками Міністерства охорони здоров’я, до 4 мільйонів дітей можуть потребувати психологічної допомоги для подолання травм війни. Гуманітарні ініціативи для дітей, які переживають війну, мають спрямовуватися на індивідуальну терапію, а також на психосоціальну підтримку в громадах, групову роботу, творчі заняття — усе, що може повернути їм відчуття безпеки й причетності.

«Групові заняття створюють безпечну спільноту, у якій діти бачать, що вони не одні у своїх переживаннях. Такий формат роботи сприяє відновленню соціальних навичок, діти починають взаємодіяти між собою, спільно вирішувати завдання. Через арттерапевтичні та тілесні практики ми можемо допомогти дітям покращити настрій та відновити емоційну стабільність», — додає Тукаленко.

Фахівці допомагають їм також через альтернативні форми підтримки, зокрема через мистецтво. Наприклад, благодійний фонд «Голоси дітей» створив мистецькі лабораторії (Art Labs) для тих, хто пройшов через окупацію, втрату рідних людей або свого дому, для дітей, які чекають близьких з війни або залишаються в прифронтових містах під обстрілами.

Основна ідея програми полягає в тому, щоб допомогти підліткам проживати те, що відбувається в їхньому житті, за допомогою важливої для них активності.

Для когось важливою активністю є музика, для когось — текст, поезія, візуальне мистецтво, спів, театр, гра. Тому програма охоплює курси письменництва, поезії, кінематографу, театральної майстерності, музики, документалістики тощо.

«Мета цих проєктів — повернути дітям відчуття, що вони спроможні щось робити, підтримати їх у цьому, надати психолога, який за допомогою цього мистецтва, цієї свободи, допомагатиме їм проживати складні для них моменти», — каже Ольга Микитчин, кураторка мистецьких лабораторій психосоціальної програми фонду.

Не менш важливо, що мистецькі лабораторії входять до програми психосоціальної допомоги — тобто, окрім митців-менторів, з дітьми працюють, ще й професійні психологи. У кожній групі занять психолог супроводжує творчий процес. Такий комплексний підхід забезпечує дітям і терапевтичний ефект лабораторії, і розвиток талантів, і підтримку спільноти.

Ольга Русіна, дитяча й підліткова письменниця, наголошує, що в психосоціальній підтримці підлітків вирішальними є два елементи — менторство та спільнота. За її словами, сьогодні важливі дорослі часто недосяжні для підлітків: хтось емоційно виснажений через війну, хтось фізично відсутній, бо служить. Спільноти однолітків теж руйнуються через переїзди та онлайн-навчання, яке триває вже кілька років.

«На все це накладається величезна невпевненість і тривога щодо майбутнього. Це саме ті потреби, які ми частково можемо закрити: ментори й куратори стають дорослими, які надають підтримку, вселяють впевненість у собі, до яких можна звернутися за порадою. А спільнота інших підлітків зі схожими зацікавленнями — це те, що завжди залишається з ними після завершення основної програми», — пояснює Русіна.

Фонд «Голоси дітей» спільно з кураторкою Катериною Міхаліциною провів кілька курсів поезії з елементами арттерапії для підлітків з різних регіонів України. Вони пройшли через втрату домівки, розлуку з близькими, обстріли — і виклали свої переживання у віршах. Серед учасників — 14-річна Катерина Скороход із Чернігова. Поезія допомагає їй перетворювати важкий досвід облоги міста та обстрілів на художнє слово. А 17-річний Володимир Скляров із Харкова до війни мріяв стати боксером. Проте пережиті події змінили його пріоритети — хлопець відкрив у собі талант поета. Свій перший вірш він написав у березні 2023 року, а за рік створив понад сто творів.

Цей матеріал створений у межах проєкту EMPOWER за підтримки німецької гуманітарної організації Diakonie Katastrophenhilfe.

Юлія Діденко, БФ «Голоси дітей»

Читайте також: Новорічна казка: небачений снігопад накрив Харків (відео)