• Вторник 20.04.2021
  • Харьков +10°С
  • USD 28.01
  • EUR 33.71

Оперна діва Марія Максакова розповіла про те, як три роки вчить українську та чим її приваблює Харків

Интервью    6084
Оперна діва Марія Максакова розповіла про те, як три роки вчить українську та чим її приваблює Харків

Відома оперна співачка Марія Максакова в програмі “Інформаційний вечір” на телеканалі Simon розповіла про оперну кар’єру в Україні та контракт у США, біографічну книгу “Арія Марії”, що скоро має з’явитися на полицях книгарень. Про те, як кардинально змінила голос та співочий репертуар у майже 40 років і вивчила українську мову. А також – що смерть її чоловіка Дениса Вороненкова стала лише початком низки вбивств.

Батько-фізик наполіг на юридичній освіті

Вам не заважає, що ви надто медійна персона?

– Я розумію, що в мене занадто різних хобі – від того, що я росла в незвичайній родині. Моя мама – драматична актриса (Людмила Максакова – прим. авт.), тому я трохи знімалась у кіно. Папа в мене взагалі фізик. Він шкодував, що я не здатна, просто не спроможна (сміється) щось технічне закінчити. А то я б ще й це зробила.

– Ви відразу знали, що станете оперною співачкою?

– Спочатку не було впевненості, що я зможу зробити гарну кар’єру. Мене часто порівнювали з моєю бабусею, яка була королевою оперної сцени. І на початку моєї кар’єри це було не на мою користь. Навіть мій тато, який вірив у мене, вагався та примусив мене піти в юридичний виш.

– То ви ще й юрист за фахом!

– Я не дуже серйозно ставилася до другої освіти. Не думала, що в моєму житті так складеться, що вона стане кориснішою за мистецьку. Але так вийшло. А від того, що я знаю 6 мов, що подорожувала, що мені багато чого подобалося в житті – від того світогляд ширший, ніж просто оперний спів. Хоча опера – це моя душа, моє покликання.

 

“Підписники в Instagram дивуються, що вмію співати”

– Але ви не обмежуєтеся лише класичним співом…

– Раніше я собі ніколи не дозволяла виконувати естраду. Навіть боялася, що це зруйнує академічну постановку голосу. Але завдяки моїм американським викладачам, дуже відомим, які пояснили, як це можна все (класику та естраду) поєднати, зараз я пишу сама пісні в жанрі поп-рок. Якби не пандемія, я б за перо не взялась. Але в мене були час та натхнення, як у тій відомій українській приказці. Це не означає, що я не достатньо серйозно ставлюся до опери – для мене вона найголовніша. І тільки потім, десь у десятому рядочку, починаються інші справи.

– Присягаюся, що певна частина аудиторії, яка приходить до вас на оперу чи концерт не стільки слухати, скільки дивитися. Тому що “це та сама Максакова”!

– Я думаю, що оперний глядач – професійний, це люди, які дійсно хочуть послухати музику, розуміють нюанси. На концерті бувають і 10-15% глядачів, які хочуть переконатися, що я не лише в Instagram, а ще й в опері співаю. Коли я викладаю в Instagram фрагмент якоїсь оперної арії, вони так дивуються: “Нічого собі!” І якщо мені вдається збільшити аудиторію за рахунок того, хто не ходив на оперу, а потім прийшов подивитися на мене – і полюбив, то це досягнення.

– А ви вважаєте, що це можливо? Адже опера – досить елітарне мистецтво.

– Якщо щось робити гарно, навіть у спорті, який ви зазвичай не дивитеся чи не цікавитеся, воно захоплює.

Змінила голос – і підписала контракт із американськими агентами

– Ви навели спортивні аналогії. Якщо їх продовжити, то коли боксер переходить з однієї вагової категорії в іншу, це великий стрес для спортсмена. У вас сталася схожа ситуація – ви з мецо-сопрано стали сопрано. Як це відбулося, наскільки це важко, і що змінилося у вашому житті як співачки?

– Змінилося багато чого, і приємно, що в кінці цього важкого шляху я підписала навіть контракт із американськими менеджерами. Дійсно, коли я приїхала до України, я співала мецо-сопрано. Це було “добротно и ремесленно”, якщо казати російською. Я пішла в мецо-сопрано, тому що в Маріїнському театрі була вакансія – не вистачало високих, худих виконавиць, які могли грати не лише жіночі, а й чоловічі ролі. Не можу я сказати, що я прямо ламала свій голос, щоб співати мецо, бо в мене завжди був якісний центральний діапазон. А високі ноти я майже не співала.

– Усе змінилося після вашого переїзду до України…

– Так, мене познайомили із чудовою оперною співачкою Марією Стеф’юк. Вона зараз викладає і, прослухавши мене, запропонувала розширити мій діапазон на октаву вище. Я була шокована, бо вік – мені майже 40 років було тоді. Я вже звикла до партій мецо-сопрано, відчувала досить впевнено себе в них. І такі радикальні зміни – хто знає, як все буде… Одна справа – у класі взяти ці ноти, а витримати час репетицій і виставу – інша.

– А перехід міг бути небезпечним для голосу?

– Можна його втратити просто. Але Марія Стеф’юк була впевнена – і передала свою впевненість мені, і ми зробили цей перехід. І до кращого – по-перше, я дуже задоволена цим. По-друге, ці партії більше пасують моєму голосу й узагалі – це центральні партії, про які я навіть і не мріяла.

Артист без глядача втрачає форму

– Та ж партія Тетяни з “Євгена Онегіна”…

– Тетяна теж важка і цікава, але минулого року тут, у Харкові, я заспівала Травіату – оце, дійсно, було досягнення! Так я не хвилювалась ніколи!

– Ви чимало виступали за кордоном. І хвилюєтеся під виставою перед харківською аудиторією. І якщо подивитися на мапу світу – де той Харків…

– Світ зараз дуже круглий. Усі мають із собою телефони, і де б ви не заспівали сьогодні – це стане відомо скрізь. Це з одного боку. А з іншого боку, мене приваблює Харків тим, що у СХІД OPERA дуже творча атмосфера. Диригент Дмитро Морозов – він взагалі як Леонардо да Вінчі, наче людина часів Відродження. Він глибоко розуміє музику – як органіст, піаніст, як людина з величезним світоглядом. Я не знаю, де мені надали б стільки часу і так би зі мною працювали під час переходу з одного репертуару до іншого, щоб був бездоганний результат. Уже чотири роки, як я співаю в Харкові, і за цей час я виконала 5 партій. Зараз вчу Леонору, та буде ще дві партії наступного сезону, але які – поки що не скажу. Я завжди чекаю, коли до вас поїду, бо це моє зростання.

– Але ж зараз пандемія, і під час корона кризи ви не гастролюєте за кордоном так, як раніше…

– За кородоном зараз узагалі локдаун. І те, що ми маємо вистави, може й не багато, але маємо, – це чудово! За кордоном артисти вже рік без роботи.

– Ви маєте на увазі фінансово?

– І фінансово, це також важливо. А форма? Якщо ви будете вдома щодня тренуватися, сусідів це буде дратувати. По-друге, якщо ви співаєте без глядача, ви хочете робити це добре, але завжди виходить упівсили. Це як у спорті: якщо ви не маєте суддів, глядачів, конкуренції, то завжди втрачаєте якість.

“Три роки наполегливо вчу українську мову”

– Окрім вокальних партій ви під час карантину ще й вчили українську мову…

– Три роки я вже наполегливо її вчу. Але можу сказати, що українська мова – дуже складна. Я розумію людей, які не можуть її опанувати. Я вивчила декілька мов, і українська – шоста у мене. Вона важка фонетично, словниковий запас взагалі нескінченний, дуже об’ємний.

– Ви розмовляєте набагато краще, ніж купа наших політиків. А чи можна порівнювати вокальну школу українську та російську?

– Є різниця, але до кінця я її усвідомила після моїх американських викладачів. Якщо порівняти російську та українську вокальну школу, то російська – це таке виття. І в Росії люблять, щоб спів був із м’ясом, щоб лунало, щоб аж стіни рухалися. Це завжди якась трагедія, драма. Розмовляти російською можна, ледве відкриваючи рота. Українська вокальна школа прямує завжди до сміху, до яскравого звуку. Мова українська дає більш відкриту гортань, усі м’язи працюють, і все це роблять із дитинства. І після української школи мені було простіше зробити американську ідею звука.

– Під час локдауну з’явилася ваша біографічна книга. Чи ще не рано писати автобіографію?

– Це не я писала, а журналіст Костянтин Дорошенко. Ми познайомилися 4 роки тому, коли він брав інтерв’ю на радіо у мого чоловіка та обмовився, що хотів би розпитати й мене. У книзі є події, які за останні 4 роки Дорошенко бачив на власні очі чи відслідковував за відкритими джерелами. А те, що не бачив, я йому розповіла. Це історія родини: там не лише про моїх батьків, а й про дідусів та бабусь з обох сторін. Закінчується книга на тому, що я підписала контракт з американським менеджером. Але автор не ставить на цьому крапку. І тому я думаю, коли закінчаться усі судові справи, можна буде підбити підсумки, що я зробила правильно чи ні.

“Після Дениса ще загинуло 7 осіб”

– Цього року ви відвідали Росію. Плануєте повернутися на російську сцену?

– Я не мала мети там виступати чи співати. Я відразу сказала, що в мене зараз підписаний контракт в Америці, я зацікавлена в кар’єрі в Європі та в Сполучених Штатах. Я їздила до Росії тому, що в мене йдуть судові справи, і я мала пройти певну експертизу. Якби я не приїхала, то всі попередні роки боротьби були б марними. Але мені було спокійніше, коли поряд були ЗМІ, бо я боялась провокацій. Я маю, на жаль, справу зі злодіями, тому була зацікавлена, щоб моя подорож була публічною. І так, я побувала на декількох ефірах. До речі, мені було цікаво, чи залишать вони щось з того, що я говорила про Україну? Бо я говорила тільки хороші речі. Дивно, але більшість сказаного вони залишили.

– Експертиза якось пов’язана зі справою загибелі вашого чоловіка Дениса Вороненкова?

– Я маю припущення, що чоловік, який вкрав квартиру, має відношення до вбивства. Тому я не можу це все залишити, тим більше, що експертиза мала відношення саме до цієї ситуації. Так, я хвилювалась, і експертиза неприємна. Але я не можу це відпустити, бо для мене буде це як дезертирство, як поразка. Мого чоловіка вбито, він себе захистити або щось знайти не зможе. Це впало на мої плечі, і якщо я цього не зроблю, я зраджу його пам’ять.

– Остаточної крапки у справі вашого загиблого чоловіка Дениса Вороненкова немає – справа у судах розвалилася…

– Не зовсім так. Просто слідство не встигало за злочинцями, бо після Дениса ще загинуло 7 осіб. Декого планували викликати на допит, декого заарештувати. Але правоохоронці просто не встигали. Кілера вбили, і після нього розпочався увесь той ланцюг, який дозволив дійти до організатора, того Василенка. Але як Василенко поїхав з України, він же вільно поїхав! Я неодноразово просила слідчих допитати того шахрая, який вкрав квартиру. Але його так само не викликали на допит. А Василенко нібито був викрадений у Москві, при спробі викрадення він намагався дати відсіч, був вбитий, але тіло ніхто не бачив. Коли ми маємо справу, яка частково знаходиться за межами України, і коли злочинці випереджають вас на крок, то важко на щось розраховувати. Але я сподіваюсь, що це не крапка, не фінал, і ми доживемо до того моменту, коли знатимемо все, і винних покарають.

Фото – з архіву Марії Максакової

Бажаєш першим дізнаватися новини Харкова, України та світу?

Підписуйся на Telegram-канал: t.me/objectivetv, Viber-канал: https://cutt.ly/lyDk847 або Instagram: instagram.com/objectiv.tv

Автор: Підготувала Оксана Якушко
×

Tакже вы можете позвонить в редакцию по телефонам (057) 763-12-12, 763-14-14 или отправить письмо.