• Вторник 27.10.2020
  • Харьков +7.89°С
  • USD 28.34
  • EUR 33.49

Шлях у підземелля, або де на Харківщині можна поблукати печерами

Харьков    1290
Шлях у підземелля, або де на Харківщині можна поблукати печерами

Одні із найвідоміших та найбільших печер Харківської області розташовані неподалік села Липці Харківського району.

Я ніколи не був справжнім мандрівником, хоч люблю подорожувати і час від часу знаходжу для цього час. Я не розбираюся у цій термінології та й що таке каримат дізнався значно пізніше двотижневої подорожі Україною. Тому й про деякі місця, які відомі чи не всім тутешнім мандрівникам, я не знав. І, здогадуюся, що багато читачів також.

Ми відправилися туди вранці. Автобус на Липці був заповнений, чого я не чекав. Адже такі бідненькі села хоч і з новою гладкою та вузькою дорогою, зазвичай популярністю не користуються. Тим паче зараз, влітку. Можливо дачники, але не вважаю…

Щасливі обличчя мандрівників. Це саме те, що першим впадає в око при знайомстві. Цікаво, що такі люди попри виснаженість завжди усміхаються. Вже пізніше можна дізнатися, що хтось спав на декілька годин менше, ніж інші. Хтось після важкого робочого тижня прокинувся ранком суботи та поперся на маршрутку. Але всі були щасливими. І не дивуйтеся – це жага до пригод.

Ну що ж, почалося все із кішки. Ні, не чорної. Чесно кажучи, не пам’ятаю якого кольору вона взагалі була. Але не чорного.

Самотня кішка блукала біля зупинки, куди нас привезли на нічогенькій такій маршрутці. І коли хлопці пішли в магазин за припасами, дівчата продовжували чухати цю тварину, а потім ще й купили їй корму (ну вони ж дівчата). І після доброї справи можна було рішуче йти… Рвати яблука. Ось вона – справжня їжа мандрівників, яку надає природа.

Саме природа й спонукала деяких членів команди залізти на водонапірну вежу, бо там красиво. Я був серед них. Звідти було видно Трав’янське водосховище. Відповідно до плану, ми мали заглянути й туди. Я дивився на водосховище й не здогадувався, що того дня я до нього не дістануся.

А ось – вхід до однієї із печер. Так, проходив би я повз – не став би туди лізти. Бо не розраховував, що вхід до цих «катакомб» буде таким вузьким і непримітним.

Липцеві печери – це старовинні кар’єри. Раніше у них видобували піщаник, зазначається у відкритих джерелах. Наскільки раніше? Пишуть, що із ХVІІІ до ХІХ ст. За словами місцевих, частину печер підірвали після Другої світової війни. Начебто напередодні там заблукала людина.

Ми облазили дві печери. У кожній із них були місця, де невисокі дівчата могли випрямити спину. І навпаки – де не всі люди змогли пролізти. Насправді, такі речі досить небезпечні. Я пам’ятаю, коли зачепився спиною за «стелю» проходу, який через це розвалився. Такий інцидент зовсім не порадував інших.

«Ґрунт в каменоломнях дуже м’який, а їх своди не укріплено. Тому висота ходів поступово зменшується, а багато з переходів між кімнатами вже засипано. Зараз придатний для відвідування стан печер підтримується виключно завдяки зусиллям ентузіастів – спелеологів, краєзнавців, туристів, біологів», – пишуть у відкритих джерелах.

Загалом у цих місцях розташовано 5 печер. Є й такі, які поєднані між собою «шкуродером» – коридором, який має тверді та місцями гострі частинки каменоломні. Ось що про них пишуть.

Липці-1: загальна площа 886 кв. м., довжина ходів – 380 м. Ця печера має складну систему ходів з просторими кімнатами, що з’єднані вузькими лазами.
Липці-2: найдовша печера – загальна довжина галерей 650 м. Це найбільша підземна порожнина Харківської області. У віддалених від входу залах з часів активного видобутку каміння ще збереглися сліди інструментів. Між першою та другою печерами є вузький лаз – “шкуродер”.
Липці 3 та 4: два входи до однієї деревоподібної системи ходів загальною довжиною 450 м. Відстань між входами приблизно 30 метрів.
Липці-5: складно назвати повноцінною печерою, це тупіковий хід довжиною близько 5 м. Невідомо чи це була спроба видобутку, яку потім закинули, чи це один з тих ходів, що було винищено вибухами згідно з розповідями місцевих.

А після відвідування печер сталося те, чого ніхто не чекав. Ми йшли до водосховища степами, горбатою місцевістю. І саме там групі людей із трьох чоловік вдалося відбитися від групи й заблукати. Хотів би я сказати, що не знаю як можна було так протупити… Але я був серед них.

Що ж, Google maps  – на допомогу. А орієнтиром послужила саме та водонапірна вежа, яка стала оглядовим майданчиком для нас. Ми ходили й ходили. Потім знов ходили. І після кладовища та смітника, бур’яну та кущів нам вдалося вийти на городи місцевих мешканців. Кавунів там не було – ми нічого не брали.

На щастя, власники саме того городу, звідки ми вийшли, виявили адекватними та гнати нас палицею не стали. Тому час, який за планом ми могли використати для валяння на водосховищі, знадобився для подорожей по кущам та бур’янам села Липці. На цьому історія і закінчилася.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

×

Tакже вы можете позвонить в редакцию по телефонам (057) 763-12-12, 763-14-14 или отправить письмо.