• Пт 29.03.2024
  • Харків  +9°С
  • USD 39.22
  • EUR 42.37

“Моєму синові вічно буде 26” – розповідь матері загиблого воїна

Інтерв'ю   
“Моєму синові вічно буде 26” – розповідь матері загиблого воїна Фото: сімейний архів Алієвих

Від першої особи – історія матері про одну з численних трагедій, які через російську навалу переживають зараз батьки по всій Україні.

Своєю історією поділилася Ірина Алієва – жителька Кривого Рога, мати Рустама Алієва, який пішов на фронт за мобілізацією на другий день після початку полномасштабного вторгення РФ. Розповідь матері загиблого захисника України – в рубриці “Об’єктивні історії”. Наша колега Олена Скалецька розповідає історії українських бійців, лікарів, дітей та їхніх батьків, вивезених з окупації, матерів, які втратили синів на фронті, волонтерів та багатьох інших.

Олена Скалецька

“Мріяв бути президентом. Я сказала: “В Азербайджані був Алієв, буде і в Україні”

Ірина Алієва про смерть єдиного сина дізналася від його дівчини Олени, а та – з соцмереж. Ірина згадує: “Таких дітей, як Рустам, можна було ще народити, але не сталося. Він завжди був спокійний, розважливий. Звичайний хлопець  із звичайної української родини шахтаря та виховательки дитячого садка. Ні в дитсадку, ні в школі на нього ніколи не скаржилися.

Рустам Алиев в детстве в костюме космонавта

Спершу мріяв бути президентом. Я сказала: “В Азербайджані був Алієв, буде і в Україні”.  Потім хотів бути хірургом. У нього добре математика йшла. Батько з ним з першого класу таблицю множення вчив, і точні науки давалися легко.  А решту не особливо шанував, хоча здібності були до всього, схоплював на льоту.  Ну, і звісно в комп’ютерні ігри просиджував годинами, коли вже подорослішав.

Після школи поступив до технікуму гірничого виробництва та майже чотири роки там навчався.  Пішов стопами батька.  Кривий Ріг – місто шахтарів.  Кріпильником почав працювати в шахті, потім і помічником бригадира, бо освіта дозволяла. Спершу не хотів, розумів, що це велика відповідальність за людей, але йому допомогли досвідчені наставники.  У шахті всі вони як сім’я – вирощують молоде покоління собі на зміну.

Заступником начальника дільниці навіть працював.  Після армії повернувся до шахти.  Він знав цю роботу, і вона йому подобалася.  Навіть незважаючи на те, що приходив після зміни стомлений, не скаржився. Рустам служив у Гайсині у Вінницькій області.

Рустам Алиев

Про армію розповідав лише добре.  У навчанні було важко, а коли почалася служба, сказав, що так  можна й надалі служити.  Його дівчина Олена проводжала його до армії, а потім, після армії, вони почали жити разом.  Від батька він взяв тембр голосу. Його чути було здалека. А від мене спокійний характер. І зовнішністю  він не в батьківську східну породу пішов (Алієви з Азербайджану, з передмістя Баку), а в мою полтавську. Такий само світловолосий і блакитноокий, як моя мама, і усміхнений.

Рустам Алиев с матерью и отцом

Він дуже добрий був і добре ставився до людей.  З друзями – душа компанії.  На роботі його шанували. Навіть в армії дякували за сина.

“Мама, не бійся, до вас не прилетить, бо ми тут для цього стоїмо, ми орків не пропустимо”

Рустам і його наречена Олена встигли насолодитись сімейним життям недовго, десь  два роки пожили разом. 24 лютого 2022 року після зміни йому вручили повістку. Відразу 25 лютого він пішов у військкомат.

Рустам Алиев в военной форме на фронте

“Навіть не задумався, що можна “закосити”. Казав: “Мама, а як інакше? Я ж буду вас захищати”.  Їх визначили до 17-ї танкової бригади. І спочатку вони кілька тижнів чекали на розподіл. А ми в перший дні навіть не чули вибухів тут, у центрі. Околиці міста – ті, що ближче до Херсона, обстрілювали, й людей звідти евакуювали.  Коли їх розподілили до 17-ї танкової бригади, вони стояли по селах Херсонської області. Я питаю: “Сину, чого нам чекати? Де ховатися? А раптом у будинок прилетить? Місто обстрілюють, сирени виють годинами”.  А він каже: “До вас не прилетить, для цього ми стоїмо тут, ми їх не пропустимо”. Вони стояли за 50 км від Кривого Рогу. Тримали оборону.

Рустам Алиев с сослуживцами на фронте

А між нашими хлопцями та орками лише – поле.  Дзвонив майже кожного дня и розказував: “У хатах стоїмо, люди повиїжджали, свині, кури бігають, собаки в порожніх хатах, а господарів немає. Це страшно бачити. А ще видно, як на тому боці російський танк під’їжджає до хати, стріляє – й будинок розлітається, як картонний”.

Читайте також: Захищає Харків на протезі, а дружина – волонтерить: історія родини Кашпурів

Князівка – ​​так називається село, де мій хлопчик загинув. Після війни поїду, подивлюся, де він останні хвилини провів. 30 квітня ми бачились.  Він зробив сюрприз та приїхав на день до рідних. Рустам и Олена пішли в кафе, він дуже захотів гамбургер, і вони довго гуляли містом того дня.

Рустам Алиев с девушкой Еленой в мирной жизни

Ми зібрали йому продуктів і сумку згущеного молока, дуже він його любив. Люди їх там годували. Поки волонтери блокпости проїдуть, до нуля вже не довозили. Спочатку було дуже складно з продуктами. Такий худий став.  Але ні на що не скаржився.  Завжди говорив: “У мене все є, не голодуємо. Тільки без сліз”.

Так за мить свого сина Рустама Алієва втратили дві країни Україна та Азербайджан

“Сповіщення про смерть на  Олену прийшло, але то пізніше було. А вранці  3 травня він ще мені дзвонив. А потім тиша. Такого не було, щоб Рустам не вийшов на зв’язок.  Ми з Оленою просто чекали. Виклик йде, а трубку не бере. А 4 травня вже й виклик не йшов.  Ми не знали, що робити і кому дзвонити. З частини нам так і не подзвонили.  На шахті дізналися співробітники, і вони написали про його загибель  в соцмережах. 7 травня похорон. Мої рідні, хрещені приїхали. Поминали онука на батьківщині його батька. Так, за мить 3 травня 2022 свого сина втратили дві країни – Україна та Азербайджан. Він загинув разом із побратимом Віктором Полежаєвим, той на 3 роки старший.  Першого накрило Рустама, а Віктор кинувся допомогти. Так вони разом – у одному окопі, а тепер разом на Алеї слави. Завжди заспокоював мене, Олену, беріг нас, щоб сліз наших не було.  Дарував мені букети на свята, а тепер я ношу квіти на цвинтарі.  Щотижня їжджу, фотографії дивлюся, голос його слухаю на відео. 11 серпня 2022 року моєму єдиному синові, моєму захиснику, захиснику України Рустаму Алієву могло виповнитись 27 років”.

Автор: Олена Скалецька
Популярно

Ви читали новину: «“Моєму синові вічно буде 26” – розповідь матері загиблого воїна»; з категорії Інтерв'ю на сайті Медіа-групи «Обʼєктив»

  • • Більше свіжих новин з Харкова, України та світу на схожі теми у нас на сайті:
  • • Скористайтеся пошуком на сайті Обʼєктив.TV і обов'язково знаходите новини згідно з вашими уподобаннями;
  • • Підписуйтесь на соціальні мережі Обʼєктив.TV, щоб дізнатися про ключові події в Україні та вашому місті;
  • • Дата публікації матеріалу: 8 Січня 2023 в 13:01;
  • Кореспондент Олена Скалецька у цій статті розкриває тему новин про те, що "Від першої особи – історія матері про одну з численних трагедій, які через російську навалу переживають зараз батьки по всій Україні".