• Чт 29.02.2024
  • Харків  -1°С
  • USD 38.21
  • EUR 41.3

Сьогодні 15 жовтня: яке свято та день в історії

Події   
Сьогодні 15 жовтня: яке свято та день в історії

15 жовтня в Україні – День працівників харчової промисловості. У цей день 1815 року почалося заслання Наполеона на острові Святої Єлени. 1894-го французького офіцера Альфреда Дрейфуса заарештували за звинуваченням у шпигунстві – почалася так звана “справа Дрейфуса”. 1946-го за дві години до страти отруївся “наці номер два” – Герман Герінг. 1959-го – убитий агентом КДБ Степан Бандера. А 1970-го в СРСР громадяни захопили літак, щоб вирватися за “залізну завісу” – і вирвалися.

Свята та пам’ятні дати 15 жовтня

15 жовтня – в Україні – День працівників харчової промисловості. Його відзначають у третю неділю жовтня.

Також у світі: Всесвітній день студента, Міжнародний день сільських жінок, День тигра, Міжнародний день білої тростини, Міжнародний день миття рук, Всесвітній день боротьби з раком грудей, День втраченої дитини (пам’ять про ненароджених дітей та тих, які померли одразу після народження).

15 жовтня в історії

15 жовтня 1815 року почалося заслання Наполеона Бонапарта на острові Святої Єлени.

Будинок Наполеона на острові Святої Єлени
Маєток Лонгвуд-Хаус на острові Святої Єлени, де мешкав Наполеон. Фото: hmsminerva.info/photos2

Це була остання подорож знаменитого завойовника. На острові посеред Атлантичного океану він провів останні шість років життя, там і помер 1921-го. Після першого досвіду заслання Наполеона, який завершився його втечею та тріумфальним поверненням на престол, вдруге Бонапарта позбавили волі набагато жорсткіше. Дізнавшись про це рішення, сам колишній імператор сказав: “Це гірше за залізну клітину Тамерлана! Я б хотів, щоб мене видали Бурбонам”. Попри жорсткі обмеження та пильний нагляд, встановлений за Наполеоном, відомо, що він планував втечу. Для цього американець-контрабандист Джонсон мав використати підводний човен – власну розробку. Однак реалізувати план не вдалося – Бонапарт тяжко захворів на рак шлунка. На острові він встиг надиктувати мемуари – чотиритомник “Меморіал Святої Єлени”, який став бестселером. А 15 жовтня 1840 року прах імператора перевезли до Франції. Згодом його поховали в Будинку інвалідів у Парижі.

Саркофаг Наполеона у Будинку інвалідів у Парижі
Саркофаг Наполеона. Фото: Willtron

Гробницю зводили понад 20 років. Прах Наполеона міститься в шести покладених одна в іншу трунах (перша — з жерсті, друга — з червоного дерева, третя і четверта — зі свинцю, п’ята — з дуба і шоста — з ебенового дерева). Усі ці труни покладені в саркофаг із червоного фінського порфіру. Стіни крипти прикрашають барельєфи, що символізують досягнення імператора та його військові перемоги.

15 жовтня 1894 року почалося “справа Дрейфуса”, яка на довгі роки розколола та дестабілізувала французьке суспільство. Цього дня заарештували французького офіцера єврейського походження Альфреда Дрейфуса. Його підозрювали у шпигунстві на Німеччину. Єдиним “доказом” його провини стали шматки документа (бордеро) із нібито його почерком.

Бордеро з почерком нібито шпигуна Дрейфуса
Фото: French National Archives

Уривки бордеро виявив у кошику для сміття в німецькому посольстві агент французького Генштабу. Документ був адресований німецькому військовому аташе та містив перелік та опис п’яти важливих секретних записок французького Генштабу. Експерти-графологи, які вивчали почерк на документі та порівнювали його з почерком Дрейфуса, розійшлися у висновках. Він сам категорично спростовував свою причетність до шпигунства на німців.

Поки від офіцера намагалися добитися зізнань, про шпигунську справу дізналися журналісти. Праві газети, описуючи справу, наголошували, що підозрюваний – єврей. Це викликало хвилю антисемітизму та навіть єврейських погромів у Франції. Військові хотіли “закрити справу” якнайшвидше. Військовий міністр Мерсьє виступив за передачу Дрейфуса до військового суду. Засідання проходили за зачиненими дверима – нібито з міркувань нерозголошення держтаємниці. А насправді – щоби не продемонструвати громадськості, наскільки хиткими були звинувачення. Суд визнав Дрейфуса винним і засудив до розжалування та довічного заслання на Чортів острів біля Французької Гвіани. Клімат там настільки нестерпний, що сучасники називали заслання туди “безкровною гільйотиною”. Після ухвалення вироку Дрейфуса публічно розжалували – на площі перед військами та натовпом.

Розжалування офіцера Дрейфуса публічно
Розжалування офіцера Дрейфуса. Ілюстрація: Цифрова бібліотека Gallica

Але на цьому гучна справа не завершилася. За два роки новий начальник розвідувального бюро полковник Пікар провів власне розслідування. Він відновив справу та довів, що Дрейфус не був шпигуном. А також знайшов справжнього винуватця. Пікар “перехопив” записку з німецького посольства, адресовану офіцеру генштабу майору графу Шарлю Марі Фернану Естергазі. За Естергазі встановили стеження та довели його комунікацію з іноземними розвідками. Далі Пікар порівняв почерк Естергазі з тим, що був на бордеро – і виявив абсолютний збіг. Проте військове командування не хотіло визнавати свою помилку – та ще й публічно, враховуючи підвищену увагу преси до справи. Дрейфуса не амністували, а Пікара відправили з експедицією до Тунісу.

Але “зам’яти справу” знову не вдалося. До неї долучився сенатор Шерер-Кестнер, який отримав інформацію про розслідування Пікара. Він виступив із вимогою перегляду справи Дрейфуса. Естергазі все ж таки судили, але тільки для того, щоб публічно виправдати. Не дав справі завершитись такою несправедливістю письменник Еміль Золя. Він стежив за справою Дрейфуса від початку. А після виправдання Естергазі написав статтю “Я звинувачую” – відкритий лист до президента Франції Фелікса Фора.

Я звинувачую - Еміль Золя
Фото: wikipedia.org

Тоді спробували судити вже й самого Золя – за образу влади. За нього “вписалися” французькі інтелектуали. Проте Золя засудили до року ув’язнення та штрафу 3000 франків. Але він утік до Великої Британії. Справа Дрейфуса набула міжнародного розголосу, а французьке суспільство розкололося на “дрейфусарів” та “антидрейфусарів”.

Нарешті, 1898 року Естергазі не витримав громадського тиску і втік за кордон. 1899-го – після смерті президента Фора – у Франції монархісти та націоналісти здійснили спробу державного перевороту. Але республіка вистояла. Новий уряд надіслав справу Дрейфуса на перегляд. Напруження пристрастей було таким, що захисника Дрейфуса та Еміля Золя під час повторного суду поранили. Самого офіцера знову визнали винним, пом’якшивши йому вирок. Але в справу втрутився новий президент Франції Еміль Лубе. Він помилував Дрейфуса під приводом “поганого здоров’я”. Повністю реабілітували офіцера лише 1906 року. Він помер 1935 року.

15 жовтня 1917 року за шпигунство на користь Німеччини розстріляли голландську танцівницю Мата Харі (Маргариту Целле).

15 жовтня 1946 року за кілька годин до страти отруївся “другий нацист після Гітлера” – рейхсміністр авіації та головнокомандувач Люфтваффе Герман Герінг. Він був “головним обвинуваченим” на Нюрнберзькому процесі.

Герінг під час Нюрнберзького процесу
Фото: United States Army Signal Corps photographer – Harvard Law School Library, Harvard University

На відміну від багатьох нацистів, Герінг не тільки не заперечував свою причетність до всіх злочинів, в яких його звинуватили, але зізнавався в них, відверто хизуючись. Свої допити під час процесу він перетворив на “гімн нацизму”. Зрозуміло, що вироком стала смертна кара. Здається, саме цього він і хотів, адже у своєму останньому слові заявив: “Переможець завжди суддя, а той, хто програв, — засуджений. Я не визнаю рішення цього судилища… Я радий, що мене засудили до страти… бо тих, хто сидить у в’язниці, ніколи не провадять у мученики”. Проте стати “мучеником” Герінг хотів лише єдиним способом – через розстріл. Його ж засудили до повішення. Вимогу засудженого про зміну виду страти відхилили. Тому “наці номер два” покінчив життя самогубством, розчавивши в роті ампулу з ціаністим калієм. Існує безліч версій того, де Герінг, якого охороняли з особливою старанністю, взяв отруту. Він сам у прощальному листі стверджував, що завжди зберігав її у себе та старанно приховував. Підозрювали, що ціаністий калій йому передав лікар, який відвідував Герінга за кілька годин до запланованої страти. Але згодом встановили, що лікар лише повідомив йому, що в розстрілі відмовлено. Остання версія подій виникла лише у 2005 році. Тоді 78-річний Герберт Лі Стіверс, який служив у Нюрнберзькій в’язниці в 1946 році, заявив в інтерв’ю газеті “Los Angeles Times”, що саме він передав Герінгу ампулу з отрутою. Нібито про це його попросила знайома німкеня, сказавши, що це ліки. Однак наскільки правдивим є це визнання і чи не зроблено заради створення сенсації – досі дискусійно.

15 жовтня 1960 року народився відомий “Доктор Комаровський” – харківський педіатр, автор популярних книг та відеопрограм.

Євген Комаровський педіатр
Фото: скріншот

З початком повномасштабної війни Євген Комаровський на якийсь час “перекваліфікувався” з педіатра в психотерапевта, намагаючись “достукатися” до своєї російської аудиторії та підписників по всьому світу. Він пояснював, що насправді відбувається в Україні. Наразі Комаровський продовжує записувати популярні блоги медичної тематики, а також коментує події в Україні та рідному Харкові.

15 жовтня 1959 року агент КДБ у Мюнхені вбив голову керівництва ОУН Степана Бандеру.

Степан Бандера

Його знайшли сусіди – з розбитою головою у під’їзді будинку, де він жив. Подружжя Гамзе, яке виявило Бандеру, вважало, що він – письменник Степан Попель. Ким насправді був сусід, вони дізналися пізніше з газет. На момент, коли Бандеру виявили, він був ще живий, тож викликали “швидку”, яка забрала його до лікарні. Спочатку припустили, що Бандера помер від серцевого нападу (а голову розбив під час падіння об сходинки). Однак, медична експертиза показала, що причиною смерті стало отруєння ціаністим калієм. Вбивця Бандери здався західнонімецькій владі за два роки. То був агент КДБ Богдан Сташинський. Він зізнався, що застрелив Бандеру та іншого керівника ОУН Лева Ребета зі спеціально виготовленого для цього пістолета, який випускав у жертву пари кислоти. КДБшник заявив, що покаятися вирішив, побачивши в кінохроніці кадри похорону Степана Бандери. “Це було вперше, що я так безпосередньо побачив наслідки свого вчинку. Я хотів би сказати, що про наслідки я, власне, знав і раніше, я знав, що люди помруть. Але це не те саме: знати про щось і щось дійсно бачити. Я був цілком приголомшений”, – жалівся вбивця. Його засудили до восьми років позбавлення волі. Його подальша доля невідома.

15 жовтня 1970 року відбувся перший у СРСР резонансний (і успішний) випадок захоплення літака з метою вирватися за “залізну завісу”. Його здійснили двоє литовців — 45-річний Пранас та його 15-річний син Альгірдас Бразінскаси. Вони жили на засланні в Узбецькій РСР. Батько та син захопили літак “Аерофлоту” Ан-24 рейсу Сухумі — Батумі разом із пасажирами та змусили екіпаж перелетіти до Туреччини. У процесі були поранені члени екіпажу та вбита 19-річна стюардеса Надія Курченко. Офіційна в СРСР версія подій виглядала так. Терористи сіли на передні місця – перед дверима кабіни пілотів. І за кілька хвилин після зльоту викликали стюардесу, вручивши їй конверт із запискою. У ній вимагали летіти вказаним маршрутом і припинити радіозв’язок, загрожуючи пілотам смертю. Стюардеса встигла вбігти в кабіну пілотів і крикнути: “Напад!” Тоді Бразінскаси увірвалися за нею зі зброєю. Надія намагалася перегородити їм шлях до кабіни. Тоді пролунали два постріли – дівчина загинула. А нападники продовжили стріляти, поранивши командира екіпажу, штурмана та бортмеханіка. Сам старший Бразінскас згодом розповідав, що вогонь відкрили озброєні радянські охоронці, а вони із сином лише відстрілювалися з рушниць, які змогли пронести на борт. І нібито стюардеса загинула від випадкової кулі. Екіпаж, попри поранення, зміг долетіти до Туреччини та посадити літак. Там батька та сина заарештували. Турецька влада повернула СРСР літак, пасажирів і тіло загиблої, але видавати нападників відмовилася. Вони просиділи два роки у турецькій в’язниці, а потім вийшли за амністією – під домашній арешт. Далі вирушили до Венесуели, а там сіли на літак до Канади. Проте з нього вийшли під час транзитної зупинки у Нью-Йорку. За допомогою литовської діаспори вони отримали право проживати у США. А 2002 року молодшого Альгірдаса засудили за вбивство 77-річного батька – син забив його до смерті під час сімейної сварки. Про інцидент написало видання “Los Angeles Times”.

15 жовтня 1990 року під час “Революції на граніті” одного з її лідерів – голову Київської організації Української студентської спілки (УСС) Олеся Донія допустили виступити з трибуни Верховної Ради.

Олесь Доній виступає у Верховній Раді
Фото: скріншот

Це сталося під тиском стотисячної колони маніфестантів, яка пройшла від Хрещатика до стін ВР та оточила будівлю. Доній зачитав із трибуни вимоги голодуючих студентів. А ввечері розпочався новий етап акції – “окупаційний страйк”.

Церковне свято

15 жовтня за новим церковним календарем в Україні вшановують пам’ять преподобного Єфимія Нового, Солунського. Він був уродженцем Анкіра в Галатії. Його батьки Епіфаній та Ганна вели доброчесне християнське життя. Коли хлопчикові було сім років, його батько помер, і надалі Єфимій став опорою матері у всіх справах. Він відслужив військову службу, а після неї, на вимогу матері, одружився. Після народження дочки він таємно залишив будинок, щоб вступити до монастиря. 15 років преподобний Єфимій працював на горі Олімп, де навчився у старців чернечим подвигам. А потім переселився на Афон. Дорогою на Святу Гору він послав дружині та матері повідомлення про те, що став ченцем, і хрест, закликаючи наслідувати його приклад. На Афоні преподобний прийняв велику схиму та жив три роки в печері, в безмовності. За наказом Господа, святий Єфимій у 863 році на горі Перистера, неподалік Солуні, заснував дві обителі, якими керував 14 років, залишаючись у сані диякона. В одній із них прийняли постриг його мати та дружина. Помер святий 889 року.

Народні прикмети

Холодний вітер та закрите хмарами небо віщують сувору зиму.

Якщо навколо місяця білі кола — чекайте на мороз.

Кішка п’є багато води — до погіршення погоди.

Що не можна робити 15 жовтня

Не варто ходити в ліс поодинці, оскільки можна зустріти агресивних лісових тварин.

Не слід пити воду з криниці та джерел без кип’ятіння.

Розтоплену піч не можна залишати без нагляду, щоб не сталося пожежі.

Автор: Оксана Горун
Популярно


  • Щоб дізнаватися про найважливіше, актуальне, цікаве у Харкові, Україні та світі:
  • підписуйтесь на нас у Telegram та обговорюйте новини в нашому чаті,
  • приєднуйтесь до нас у соцмережах: Facebook , Instagram , Viber , а також Google Новини,
  • дивіться у Youtube, TikTok, пишіть або надсилайте новини Харкова до нашого боту.

Ви читали новину: «Сьогодні 15 жовтня: яке свято та день в історії»; з категорії Події на сайті Медіа-групи «Обʼєктив»

  • • Більше свіжих новин з Харкова, України та світу на схожі теми у нас на сайті:
  • • Скористайтеся пошуком на сайті Обʼєктив.TV і обов'язково знаходите новини згідно з вашими уподобаннями;
  • • Підписуйтесь на соціальні мережі Обʼєктив.TV, щоб дізнатися про ключові події в Україні та вашому місті;
  • • Дата публікації матеріалу: 15 Жовтня 2023 в 06:00;
  • Кореспондент Оксана Горун у цій статті розкриває тему новин про те, що "15 жовтня в Україні – День працівників харчової промисловості. У цей день 1815 року почалося заслання Наполеона на острові Святої Єлени. 1894-го французького офіцера Альфреда Дрейфуса заарештували за звинуваченням у шпигунстві – почалася так звана “справа Дрейфуса”. 1946-го за дві години до страти отруївся “наці номер два” – Герман Герінг. 1959-го – убитий агентом КДБ Степан Бандера. А 1970-го в СРСР громадяни захопили літак, щоб вирватися за “залізну завісу” – і вирвалися".