• Четверг 26.11.2020
  • Харьков +3.39°С
  • USD 28.38
  • EUR 33.78

Харківський історик розповів про свою нову книгу

Интервью    2356
Харківський історик розповів про свою нову книгу

Антон Галушка-Адайкін, відомий харківський історик та вчений-сходознавець, випустив нову книгу «Україна та Індонезія: різні, але єдині».

– Антоне, розкажіть, будь ласка, як до вас прийшла ідея нової книги.

– Взагалі, я постійно генерую багато різних ідей, але я завжди намагаюсь їх втілити у життя, бо ідея без реалізації нічого не варта! Я вже давно бажав написати такий матеріал, який би допоміг українському читачеві взнати більше про далеку, екзотичну, цікаву та велику країну, якою є Республіка Індонезія. Попередня книга була присвячена суто історії Індонезії від часів проголошення незалежності й по 2012 рік й була більше науковим виданням. Але я розумів важливість ознайомити більш широкий загал із Індонезією, а для цього відповідно потрібно змінити й стиль самого оповідання, зробити його доступним, цікавим  для пересічного українця, а не тільки для фахівця в певній галузі.

– Ви пропонуєте читачеві свій авторський погляд на історію двох країн у порівняльному аналізі?

– Не тільки на історію! Так, ця книга є компаративом, тобто порівняльним аналізом двох країн за багатьма характеристиками, але більше уваги, звичайно, приділено Індонезії. Є ідея видати подібну книгу і в Індонезії, але тоді я буду її переробляти таким чином, щоб більше акценту було на українські реалії. Щодо авторського погляду, то дійсно, аналіз є цілком власним: спираючись на широке коло джерел, я передаю особистий погляд на різні аспекти стану та розвитку наших країн.

– Який хронологічний період історії двох країн розглядається у вашому дослідженні?

– Звичайно, що більше уваги акцентується на подіях, починаючи з 1945 року, тобто після проголошення Індонезією незалежності. Зрозуміло також, що компаративний аналіз створений на основі найбільш сучасної інформації стосовно різних аспектів розвитку України та Індонезії. Але в книзі розглянуто багато аспектів щодо подій, які відбулись набагато раніше: за часів Київської Русі у нас та часів існування імперій Моджопахіт та Срівіджая на території сучасної Індонезії. Або, наприклад, аналіз національно-визвольного руху в наших країнах, та взагалі, створення національної ідеї та характеру в Україні та Індонезії.

– Чому саме ця тема зацікавила Вас?

– Я – українець, життя якого вже довгий час, а саме з 2002 року, коли я поїхав на навчання до Державного Університету міста Маланг на Східній Яві, пов’язане із цією країною. Насправді, матеріал викладений у книзі, є лише невеликим відсотком того, що я хочу донести до української публіки.

– Як ви збирали науковий матеріал?

– Ось починаючи з 2002 року і почав збирати. «Україна та Індонезія: різні, але єдині» – це синтез праці над різноманітними джерелами, літературою, матеріалами із ЗМІ, але не менш важливим є власний багаторічний досвід! Недарма в Індонезії я на запитання щодо мого ставлення до країни часто відповідаю: «separuh jiwa saya sudah jadi WNI», тобто «половина моєї душі вже є громадянином Індонезії».

– Розкажіть про структуру книги. Про що йдеться у кожній главі, розділах та підрозділах?

– Книга складається з трьох розділів, які висвітлюють наступні теми: історія україно-індонезійських двосторонніх відносин; Україна та Індонезія в геополітичному вимірі; шлях двох країн до демократії.

Перший розділ як раз історичного характеру, але він вкрай важливий та цікавий, бо саме Україна вперше на міжнародному рівні підняла питання незалежності Індонезії. Я був надзвичайно гордим за нашу державу, коли вперше побачив архівне фото 1945 року, на якому зображено натовп, який складався більшістю з індонезійських діточок, які несли транспарант із написом «Terimakasi Ukraina!», тобто «Дякуємо, Україно!». До речі ця світлина також увійшла до книги…

Другий розділ буде цікавий усім, хто взагалі хоче узнати про Індонезію. Цей розділ своєрідний екскурс у різноманітні аспекти індонезійської дійсності. Взагалі цей розділ є порівняльним аналізом Індонезії та України за наступними ознаками: географічне положення; природні ресурси; промисловий потенціал; військова готовність; кількість населення; національний характер; національна мораль; дипломатія.

Назва третього розділу вже говорить сама за себе: На шляху до демократії… Тема вкрай цікава, але водночас і важка з огляду на проблеми, з якими стикаються не тільки наші країни, але й увесь світ…

– Де й як створювалася кожна глава?

– Матеріал я збираю в Індонезії, але працюю вдома. В Індонезії не хочеться гаяти час на обробку матеріалу, там його потрібно збирати: виходити на вулиці, підніматись на вулкани, спілкуватись з представниками численних народів, що мешкають в країні, слухати вуличні розмови, дивитись на океан, спостерігати за традиціями, які, незважаючи на глобалізацію, все ще знаходять місце в індонезійському суспільстві.

– Якими науковими відкриттями ви ділитесь із читачами?

– Для цього треба прочитати книгу, але головне, що і українці, і індонезійці мають багато спільного!

– У чому на ваш погляд, Україна та Індонезія схожі?

– Схожість велика і вона існує, як на мікро, так і на макрорівнях! Мікрорівень – це повсякденне життя мешканців країн і ось приклад схожості: якщо приїхати до Індонезії і сісти, наприклад, в таксі і бути першим клієнтом цієї доби, або піти вранці на традиційний ринок і щось першим купити, продавець товару чи послуги обов’язково доторкнеться цими грошима до решти власного товару або до засобу за допомоги якого він або вона заробляє на життя. Кожний ранок на українських ринках починається з тієї ж самої процедури, зміст якої такий же самий, як і в Індонезії: притягти нових клієнтів або покупців і відповідно більше заробити. І таких прикладів велика кількість.

Макрорівень – рівень існування самої держави як цілісного організму. На національному рівні Україна та Індонезія намагаються позбутись негативної спадщини минулого: в кожної країни це минуле своє особисте, але пов’язане із колоніалізмом та авторитаризмом.

А у чому, на вашу думку наші країни різні?

– В Індонезії завжди тепло!

– До яких висновків ви прийшли, завершивши дослідження?

– Висновків звичайно багато, бо і тем, які розкриваються у книзі, чимало. Але один з головних висновків стосується саме розвитку демократії в наших країнах. Звичайно, що демократія в сучасному розумінні – це певним чином утопія. Часи Стародавньої Греції вже давно минули і сучасні реалії відрізняються від того легендарного минулого. Однак у людей, незважаючи ні на що, залишилось бажання жити в справедливому суспільстві. Демократія сама по собі не гарантує справедливість, однак вона надає можливість людині повноцінно та незалежно від будь-якої ідеології розвиватись. Україна та Індонезії вже пройшли певну відстань на шляху розбудови демократичного суспільства. Зрозуміло, що на цьому шляху постійно трапляються певні перешкоди, які можуть бути подолані, а можуть і вести назад до реваншу авторитаризму або навіть колоніалізму. Все залежить від народів Індонезії та України, які самі повинні стояти на варті власних демократичних цінностей.

– У чому Украіна та Індонезія єдині?

– Єдині ми у тому, що всі ми є люди, і усі ми бажаємо жити, любити, створювати, розвиватись! Перепрошую за пафос, але ж воно так насправді і є!

Автор: Ігор Нещерет
×

Tакже вы можете позвонить в редакцию по телефонам (057) 763-12-12, 763-14-14 или отправить письмо.