Сьогодні 26 листопада: яке свято та день в історії

26 листопада 1939 року стався Майнільський інцидент, який став приводом для початку радянсько-фінської війни. 1934-го народився український письменник та правозахисник Юрій Литвин, якого “не зміг захистити” під час судового процесу адвокат-зрадник Віктор Медведчук. 2018-го в Україні запровадили воєнний стан через напад росіян на кораблі ВМС України в Керченській протоці.

Свята та пам’ятні дати 26 листопада

26 листопада – Міжнародний день Біблії (його відзначають щорічно в останню неділю листопада).

Також у світі: Міжнародний день чоботаря та День боротьби з ожирінням.

Свята та пам’ятні дати 26 листопада

26 листопада 1864 року професор Чарльз Доджсон (Льюїс Керрол) надіслав як різдвяний подарунок Алісі Лідделл рукопис під назвою “Пригоди Аліси в підземеллі”.

Це були ті самі “Пригоди Аліси в Дивокраї”, які на довгі роки стали однією з найпопулярніших дитячих книг у світі. Історія створення цього шедевру розпочалася 4 липня 1864 року. Тоді Доджсон разом зі своїм другом і трьома сестрами Лідделл, дочками віцеканцлера Оксфордського університету, вирушили човном прогулятися Темзою. Під час поїздки 10-річна Аліса попросила Доджсона розповісти казку. І він розповів. Казка мала успіх, тому наприкінці поїздки дівчинка звернулася до компаньйона з проханням написати для неї “пригоди Аліси”. Перший екземпляр – той, який отримала Аліса, був написаний автором від руки та прикрашений власними малюнками. Світ побачив друковане видання 1865 року. Тоді книга вийшла вже під авторством Льюїса Керрола та з малюнками відомого англійського художника Джона Теніла. 1871-го Керрол написав продовження історії – “Алісу в Задзеркаллі”.

26 листопада 1939 року стався так званий Майнільський інцидент на кордоні між СРСР та Фінляндією. Він став приводом для подальшого радянського вторгнення та початку радянсько-фінської (чи так званої Зимової) війни. 26 листопада уряд СРСР звернувся до керівництва Фінляндії з офіційною нотою, в якій повідомлялося, що внаслідок артилерійських обстрілів, здійснених з території Фінляндії, загинули четверо та поранено ще дев’ять радянських військовослужбовців. Уряд Фінляндії у відповідь запропонував створити міжурядову слідчу комісію, щоб розслідувати інцидент. Але зрозуміло, що метою СРСР було не розслідування. Керівництву Союзу був потрібний привід для вторгнення – і його створили. Потім у спогадах Микита Хрущов писав, що на нараді у Кремлі 26 листопада Сталін сказав: “Почнемо сьогодні”. А дані, зафіксовані фінськими прикордонниками, свідчили про те, що постріли на кордоні 26 листопада справді були. Проте виключно із радянської території.

У СРСР, звичайно, створили комісію та провели “розслідування”. Але ні його результати, ні прізвища загиблих ніколи не опублікували. Уже 28 листопада уряд СРСР відкинув дипломатичну ноту Фінляндії та заявив, що “вважає себе вільним від зобов’язань, взятих на себе відповідно до пакту про ненапад” між Фінляндією та СРСР. 29 листопада СРСР розірвав із Фінляндією дипломатичні відносини, а 30-го о 8:00 радянські війська отримали наказ перейти радянсько-фінський кордон та розпочати бойові дії. У них задіяли чотири армії чисельністю 540 тисяч осіб. При цьому війну Фінляндії так офіційно й не оголосили.

Радянська пропаганда (а згодом і підручники) ці події називала “збройний конфлікт на кордоні з Фінляндією” або “оборонна війна СРСР проти агресії буржуазної Фінляндії”. “Оборонність” війни полягала не лише в нібито ” відповіді ” на ” вбивство ” радянських військових, а й у бажанні відсунути кордон від Ленінграда. Про таке бажання радянське керівництво неодноразово заявляло до початку бойових дій і спочатку намагалося домовитися з урядом Фінляндії на численних переговорах. При цьому значна кількість дослідників радянсько-фінської війни впевнена: від самого початку за мету керівництво СРСР ставило аж ніяк не “посування” кордону, а повне захоплення Фінляндії та формування там маріонеткового комуністичного уряду. Це СРСР, як відомо, не вдалося. Війна завершилася підписанням Московського мирного договору – згідно з ним Фінляндія втратила значну частину території, але не суверенітет. Ліга Націй, яка на той момент виконувала майже ті ж функції, які зараз у ООН, через вторгнення СРСР до Фінляндії визнала країну агресором та виключила зі свого складу.

26 листопада 1934 року народився український поет, письменник та правозахисник Юрій Литвин.

За неповні 50 років життя він отримав п’ять судових вироків. Загалом його засудили до 41 року ув’язнення, але відсидів він 22 із них. Перше його ув’язнення не було пов’язано з творчістю чи правозахисною діяльністю. 1953 року хлопець із кількома своїми товаришами просто хотів отримати дозвіл на виїзд із села в голови колгоспу. На той момент сільські жителі в Україні були майже кріпаками в колгоспах – без дозволу керівництва залишити село та влаштуватися на роботу в місті було неможливо. Голова молодим людям відмовив. Тоді вони “взяли заручника” – колгоспне теля. Сховали його в лісі та спробували шантажувати голову колгоспу: теля в обмін на виїзд. У результаті “терористів” заарештували, а суд виніс вирок, який точно не відповідав масштабу події: Юрія засудили до 12 років позбавлення волі “за розкрадання державного та громадського майна”. Він не відсидів весь цей строк завдяки клопотанням Сидора Ковпака, який був бойовим товаришем батька Юрія (батько загинув за часів Другої світової). Молодого чоловіка звільнили за два роки, але майже одразу заарештували знову – цього разу вже за політичною статтею. Його звинуватили у створенні в таборі антирадянської націоналістичної організації “Братство вільної України”, яка мала на меті “боротьбу за відторгнення України від СРСР”.

Відбуваючи покарання за політичною статтею, Юрій у таборах познайомився з видатними репресованими діячами українського руху, зокрема головою Української греко-католицької церкви Йосипом Сліпим. Спілкування з ними остаточно сформувало громадянську позицію майбутнього правозахисника. Надалі все своє життя він боротиметься за свободу, громадянські права та Україну. Лише вийшовши з ув’язнення, 1965-го він одразу вирушив до посольства Канади в Москві, щоб передати інформацію про становище політв’язнів у радянських таборах. Також Литвин почав писати твори та публіцистичні статті, які виходили переважно у самвидаві. Але й цього було достатньо для того, щоб його заарештували ще раз – 1974 року. Звинуватили Литвина в тому, що він у своїх творах “зводив наклеп на радянську державу”. У суді своєї провини він не визнав, але був засуджений до трьох років у таборах суворого режиму. Під час цього ув’язнення він заробив собі виразку шлунка та переніс перитоніт.

Через деякий час після звільнення Юрій вступив до Української Гельсінської групи. 1979-го він написав базову статтю “Правозахисний рух в Україні. Його принципи та перспективи”. Слідом за її виходом Литвина затримали та побили міліціонери, але при цьому звинуватили в насильницькому спротиві правоохоронцям. Суд дав йому три роки таборів суворого режиму. Саме в цьому процесі адвокатом Юрія Литвина виступав визнаний зараз державним зрадником України Віктор Медведчук. У своєму останньому слові на процесі Литвин звинуватив свого захисника в пасивності та виконанні вказівок згори.

Запис його промови передав за кордон Василь Стус. Там текст опублікували у збірці “Українська Гельсінська група 1978-1982. Документи та матеріали”. А вже за рік Медведчук “захищав” у суді самого Стуса, відправивши його на 10 років примусових робіт та п’ять років заслання, з яких той уже не повернувся живим.

Читайте також: “Українці є скрізь – навіть там, де важко говорити вголос про “Дело Стуса” – Вахтанг Кіпіані

Не повернувся з в’язниці і Юрій Литвин – просто під час відбування покарання йому висунули ще одне звинувачення – в “антирадянській агітації та пропаганді”. Його засудили ще на 10 років колонії особливого режиму та п’ять років заслання й відправили до колонії в Пермській області. Литвин тяжко хворів на виразку шлунка, страждав від страшного болю й під кінець життя майже не міг пересуватися. 23 серпня 1984 року його виявили в камері з розрізаним животом. Він помер 5 вересня у лікарні. А в листопаді 1989 року останки Юрія Литвина, Василя Стуса та Олекси Тихого перевезли до Києва та з почестями перепоховали на Байковому цвинтарі.

26 листопада 2018 року в Україні вперше запровадили воєнний стан через військову агресію РФ. Адже вперше Росія напала на українських військових не під виглядом “ихтамнетов”, а під власним прапором. Приводом для введення воєнного стану став інцидент у Керченській протоці, що стався напередодні, 25 листопада. Кораблі ВМС України, які здійснювали перехід із Чорного в Азовське море, зазнали нападу в районі Керченського мосту з боку сил ВМФ та берегової охорони РФ. Українські катери обстріляли, а буксир “Яни Капу” протаранили.

Усі три українські судна разом із моряками захопили росіяни. Тоді в полон потрапили 24 українські військовослужбовці. У травні 2019-го Міжнародний трибунал ООН з морського права зобов’язав РФ негайно повернути Україні три судна та звільнити всіх членів екіпажів. Але країна-агресорка проігнорувала це рішення. Звільнили українських моряків за допомогою обміну 7 вересня 2019 року. А 17 листопада РФ таки повернула катери та буксир – у розграбованому стані.

Церковне свято 26 листопада

26 листопада за новим церковним календарем в Україні вшановують пам’ять преподобного Алiпiя, стовпника. Він народився в місті Адріанополі у Пафлагонії. Його батько помер рано, а мати-християнка віддала сина на послух та навчання до єпископа Феодора. Сама ж роздала майно жебракам та жила при церкві, згодом отримавши звання дияконіси. Під час поїздки Аліпія з єпископом Феодором до Константинополя юнакові явилася свята мучениця Євфимія. Вона закликала Аліпія повернутися до Адріанополя та заснувати церкву її імені. Що він і зробив. Церкву Аліпій збудував на пожертвування віруючих на місці покинутого язичницького цвинтаря. А поруч із храмом, просто неба, на вершині язичницького надгробка спорудив собі стовп. 53 роки преподобний Аліпій подвизався на стовпі, молячись Богу та повчаючи тих, хто приходив до нього. Тільки за 14 років до смерті святий Аліпій не зміг більше стояти та змушений був через хворобу ніг лежати на боці. А біля його стовпа поступово виникли два монастирі: з одного боку – чоловічий, з іншого – жіночий. Святий ввів для обох монастирів суворі устави й до смерті керував обителями. Помер Аліпій у 640 році, у віці 118 років.

Народні прикмети

Якщо 26 листопада йде дощ, то наступного року буде хороший сінокіс.

Якщо намело багато снігу – буде хороший урожай.

Якщо йде дрібний сніг – будуть сильні морози, а якщо великі пластівці падають із неба, це до потепління.

Що не можна робити 26 листопада

Не можна сваритися ні з ким.

Не можна ображати старих і дітей.

Не можна лінуватися.