“Кожен свою хату тримає”: Гнатковський у Харкові поділився баченням «Енеїди»
У Харкові триває фестиваль «Схід Опера Фест — 2026». В один із днів Івано-Франківський драматичний театр показав музичну виставу «Енеїда» за однойменним твором Івана Котляревського. Ідея постановки виникла у режисера Ростислава Держипільського та актора Олексія Гнатковського після подій на Майдані у 2014 році.
«Вистава була поставлена у 2014 році. Це моя перша режисерська робота після Майдану, розповів режисер «Енеїди» та народний артист України Ростислав Держипільський. – Як я вже казав, ми з Олексієм Гнатковським були тоді в Києві й потрапили на Інститутську саме в той день, коли відбувалися розстріли. Звісно, це справило надзвичайно сильне враження. Ми усвідомлювали, що все відбувалося рандомно, і загинути міг будь-хто. Ми на власні очі бачили ці перші смерті, бачили, як несли тіла наших героїв Небесної Сотні. Після цього я довго думав: що я тепер можу ставити як режисер, що взагалі потрібно глядачеві? І коли перечитав «Енеїду» — особливо останній розділ «Війна» — був вражений, наскільки це співзвучно з тим, що почалося в нашій країні. Як українці вміють у складні моменти мобілізуватися, згуртовуватися, самоорганізуватися та допомагати один одному. Це саме те, про що ми говоримо зараз, після повномасштабного вторгнення, — вміння проявляти свої найкращі риси».
За його словами, хоча й минуло 11 років, твір Котляревського не втрачає актуальності, а, навпаки, вона посилюється, особливо після початку повномасштабного вторгнення.
«Вистава отримала нове дихання та переродилася. Мені здається, нація нарешті усвідомила, що мова, культура, література, драматургія та театр — це ті обереги, які рятують нас від зовнішнього ворога та чужих впливів. Це також спосіб надолужити згаяне, краще пізнати свою історію. Відчувається навіть певне спокутування провини за те, що століттями у нас це забирали або нав’язували нам інші наративи», — розповів режисер.
Також Держипільський поділився спогадами про роботу у Харківському національному академічному театрі опери та балету ім. Лисенка. Тоді, у 2021 році, режисер працював над постановкою авангардної опери «Вишиваний. Король України» за лібрето Сергія Жадана на музику Олександри Загайкевич.
«Мене запросила продюсерка Олександра Саєнко, і я мав за честь працювати з чудовим колективом Харківської опери. Я прожив у Харкові два місяці — це були серпень і вересень. Пам’ятаю, як заново закохався в це місто, побачив його по-новому. Тому мені неймовірно боляче щоразу, коли я чую новини про обстріли та руйнування. Таке враження, ніби руйнують частинку чогось мого, адже Харків став мені рідним», — розповів народний артист.
Останніми роками «Енеїда» знову опинилася в центрі уваги українських театрів, — про це розповіла Лариса Абаньшина, фахівчиня зі зв’язків з громадськістю та ЗМІ ХНАТОБу.
«Щодо “Енеїди” Котляревського, то в Україні стався останніми роками такий “Енеїдо-бум”. 11 українських театрів поставили за цією поемою Котляревського свої вистави. Вистава нашого харківського театру — це опера Миколи Лисенка, і вона була вперше поставлена в Харкові у 1959 році, і після цього на понад 50 років зникла зі сцен харківських театрів. І ця опера дуже відповідає взагалі сьогоднішньому настрою українців, бо там йдеться і про війну, і про шлях до рідного дому. І взагалі такі відсилки до сучасності, до сучасного так званого “Олімпу”», — розповіла фахівчиня.
«Енеїда» пішла з харківської сцени, адже радянська влада вбачала у виставі свою критику, говорить Абаньшина. І тільки у 2025 році, на честь 100-річчя театру, відбулася новітня прем’єра цієї опери в укритті ХНАТОБу. На думку фахівчині, особливо важливо, що сьогодні мистецтво продовжує бути частиною життя українців.
«Музи не мовчать ані під час війни, ані під час будь-яких інших подій. Мистецтво — це те, що допомагає людям жити. Взагалі, це якийсь такий промінчик світла, це якийсь такий гачечок, який тримає людей в тому, що життя, воно ось, воно є. Так, навколо страшно, але все одно життя продовжується, його неможливо поставити на паузу. Неможливо, бо треба жити сьогодні і зараз, і тому мистецтво дійсно об’єднує. І сьогодні воно об’єднало всі ці театри навколо Харкова. Майже всі приїхали, хоч і комусь було лячно. А комусь — ні, бо і Херсон, і Миколаїв, і Київ — вони дуже нас розуміють [там теж триває війна]. Та ми повинні розповідати про нашу культуру, наше, українське, воно чудово, прекрасне, і воно повинно звучати сьогодні, навіть в такі часи ще гучніше, ніж в будь-який інший час», — наголосила Абаньшина.
Про те, як «Схід Опера Фест — 2026» обʼєднав театри з 18 міст України під дахом ХНАТОБу, розповів директор театру Ігор Тулузов.
«Фестивалю вже багато років: ми започаткували його ще у 2016 році. Це був традиційний фестиваль, але, на жаль, у перші роки повномасштабної війни ми його не проводили — три роки була перерва. А минулого року, на 100-річчя нашого театру, ми його відновили. Цього року вирішили провести великий фестиваль, який дійсно об’єднав би всю Україну. У нас виникла ідея зробити захід, який би показав музичні вистави, створені нашими театрами під час великої війни. Ми звернулися до Українського культурного фонду, виграли грант і реалізували цей задум. Дуже приємно, що майже всі наші друзі та партнери не відмовилися приїхати, незважаючи на те, що для багатьох це було певним викликом, адже буремний Харків є буремним Харковом», — розповів Тулузов.
За словами директора, вимога до вистав була дуже проста: музичні, українські і, найголовніше, створені під час війни.
Заслужений артист України та виконавець ролі Енея Олексій Гнатковський розповів, як образ його героя перегукується з українським суспільством — від юнацької інфантильності до дорослішання та боротьби за власну державність.
«Еней — це символ українського народу. Якщо подивитися, як ми проходили своє становлення, сучасне відновлення незалежності, яка нам далася безкровно, безкоштовно. Ми всі були дуже інфантильними. Такий і Еней на початку: він народжується, радіє, гуляє, зваблює жінок, він весь такий “парубок моторний і хлопець хоч куди козак”. Але потім цей інфантилізм стикається з випробуваннями: Еней спускається в пекло, шукає свого батька, шукає рід свій, шукає себе. Це дуже символічно, бо в Україні багато українців втратили зв’язок із тим, що було колись. Їм цей зв’язок обірвали: розстріляли по тюрмах, знищили голодоморами, повбивали, відправили в Сибір тих людей, які мали передати нам пам’ять. Виросли цілі покоління, відірвані від свого коріння, які не можуть знайти себе», — говорить Олексій.
Врешті Еней знаходить батька й за його вказівкою будує свою країну, місце, де зможуть жити троянці, чий дім на самому початку вистави зруйнували греки.
«І він будує країну, і на нього нападають. І він має війну. І він стає дорослим. Через такого інфантильного хлопчика до дорослого мужа, який захищає свою батьківщину. І квінтесенцією цього є рядки з нашої опери “Енеїда”:
“Но у троянського народу
за шаг алтина не проси
Хто москаля об’їхав зроду,
Нас займеш — ноги уноси!
Завзятої троянці шталту
Не струсять нічиєму ґвалту,
І носа хоч кому утруть!”» — процитував уривок з поеми актор.
Шаг — це історична українська дрібна розмінна монета та грошова одиниця.
Алтин — це старовинна грошово-лічильна одиниця та монета, що дорівнювала трьом копійкам.
За словами Олексія, найсильнішою частиною постановки для нього є остання сцена «Війна», де головний герой закохується, одружується і раптом у цей момент найбільшої радості ворог нищить його дім. В опері це зображено в сцені, де персонаж, що втілює ворога, трощить ногами декорацію хатини, яка символізує дім троянців.
«І троянці збираються всі і стають у ряд. Кожен тримає свою хату в руках. Ось так само, як у вас тут, у Харкові. Кожен свою хату в руках тримає. І в нас у Франківську так само вбивають людей ракетами і дронами. Так само кожен свою хату тримає. І в Києві, і всюди — вся Україна так бере свої хатки і тримає їх, бідні. І вже не хата захищає людину, а людина захищає хату. Така в нас є метафора цієї вистави, яку ми вже зробили в 2014 році. І це для мене дуже така велика і важлива метафора», — поділився актор.
У фіналі троянці перемагають — вони гуртуються та виганяють ворога.
«І в фіналі ми вибрали цю фразу, у фінал поставили її як резюме, Еней каже: “Но тілько щоб латинське плем’я. Удержало на вічне врем’я. Імення, мову, віру, вид”. Це важливо. І оце для мене це є Енеїда… Це про наш, про мій народ: який він був, як він еволюціонує, як він росте, яку він ціну велику платить в процесі цього зцілення. Але він стоїть далі й народжується наново», — підсумував Гнатковський.
