Рік від вироку: засуджені за теракт біля Палацу спорту залишаються на волі, а активісти згадують загиблих

28-го грудня спливає рік від вироку трьом засудженим за теракт біля Палацу спорту. Судовий розгляд тягнувся майже 5 років, і напередодні великого обміну з Росією, до переліку якого чоловіки були заявлені принципово, їм оголосили вирок — довічне позбавлення волі. За цей період близькі загиблих жодних компенсацій не отримали, а терористи взагалі могли в будь-який момент повернутися до Харкова.

Аліка Піхтерева, кореспондентка У 2020 від моменту теракту біля Палацу спорту виповнилося 5 років та рік з моменту вироку. Тоді терористів засудили та негайно відпустили. Сьогодні тут про теракт нічого не нагадує, окрім цього пам’ятника, встановленого учасниками ходи.

З харків’янином Вадимом Поздняковим ми стоїмо на місці, звідки починався «Марш гідності» 22-го 2015 року. Активіст пригадує: тоді тут зібралися близько тисячі людей. Люди були в піднесеному, радісному настрої, деякі прийшли з дітьми.

Тут стояла невеличка сцена, з якої виступали активісти. Зокрема й Ігор Толмачов, жити якому на той момент залишалися лічені хвилини. Учасники вишикувалися в колону, розгорнули величезний прапор, почали вигукувати патріотичні гасла. Ми йдемо тим же маршрутом та зупиняємося на місці, де все відбулося.

На місці тоді загинули двоє — 52-річний лідер харківського Євромайдану Ігор Толмачов та 37-річний підполковник міліції Вадим Рибальченко. У лікарні наступного дня помер 15-річний Даніїл Дідік, трохи пізніше — студент Микола Мельничук, незадовго до цього йому виповнилося 18. Жертв було б набагато більше, якби не припаркована поруч «ГАЗель», що стала перешкодою між вибуховим пристроєм, закладеним заздалегідь, та людьми.

За кілька днів після теракту голова РНБО Олександр Турчинов повідомив про затримання п’ятьох підозрюваних, а у квітні прокуратура Харківщини спрямувала до Фрунзенського райсуду обвинувальний акт щодо трьох чоловіків — Віктора Тетюцького, Володимира Дворнікова та Сергія Башликова. Усі вони категорично заперечували свою провину.

Майже п’ять виснажливих років для родичів загиблих обернулися тим, що 28 грудня 2019 року троє обвинувачених отримали довічне позбавлення волі, але були негайно відпущені, в межах великого обміну з Росією. Тоді вони слухали вирок онлайн, а вже наступного дня в мережі з’явилося ось таке фото головного у групі терористів Дворнікова.

Адвокат каже: злочинці могли в будь-який момент повернутися до Харкова та ходити з містянами одними вулицями.

Небайдужі намагаються підтримувати спогади про загиблих. Музичний проєкт «Так працює пам’ять», заснований минулоріч, присвячений Даніїлу Дідіку. Наразі до нього приєдналися понад 70 колективів.

Усі ці роки активісти борються, аби школа №11, де навчався Даніїл, носила його ім’я. Але поки безрезультатно. Про життя та шлях активіста Ігоря Толмачова нещодавно вийшов документальний фільм.

Вадим Рибальченко працював у Лозовій, до Харкова приїхав у відрядження, аби слідкувати за порядком під час мітингу. Раніше ж він брав участь у бойових діях на Сході України. Про Миколу Мельничука відомо також небагато. Ми зустрілися з викладачем університету імені Бекетова, де хлопець встиг провчитися пів року. Свою проукраїнську позицію він нікому не нав’язував, каже педагог. Був активним, любив виступати на сцені.

В активістів багато планів щодо вшанування пам’яті загиблих в той день людей. Але найголовніше, каже адвокат, аби злочинці, якщо повернуться до України, одразу почали відбувати довічне ув’язнення. Наразі відомо, що один з них перебуває в Росії, двоє — на території окупованого Донбасу.