«Діти підземелля»: як плине життя у харківських бомбосховищах (відео)

В одному з харківських бомбосховищ люди живуть з перших днів війни – тобто вже майже 4 місяці. І на поверхню поки що не збираються.

Бомбосховище в одному із районів Харкова. Вже кілька місяців тут чути невгамовний дитячій сміх.  Разом із батьками, дітлахи облаштували для себе тимчасовий дім.

Птичка Машечка. Перышки, летать бы ей дома, а она вот здесь от. Когда все закончится, господи.

Тут проживають кілька сотень людей. Більшість – із сусідніх районів.

Наталя, харків’янка

Дома было невозможно оставаться, мы жили в коридоре и когда попали под минометный обстрел — свистели пули, мы прибежали сюда.

На вулицю жителі бомбосховища намагаються зайвий раз не виходити. Виняток – гуманітарна допомога. Це свято не лише для дорослих, але й для дітлахів, яким час від часу до пакунків волонтери докладають іграшки.

Софія, харків’янка

Ну вот в этой гуманитарной помощи первый раз. В остальных были игрушки.

Із дітлахами проводить багато часу й першокурсниця Анастасія. Вона навчається в одному із харківських вишів на факультеті документоведення. Нині дівчина дистанційно складає сесію. Але регулярно допомагає з уроками й школярам.

Читайте также: Мошенники призывают харьковчан оставлять квартиры открытыми — в горсовете сообщили о фейке

Анастасія, студентка

Я стараюсь учиться при любых условиях, поэтому нормально. Не знаю, честно говоря, сколько сейчас балов по некоторым предметам, потому что некоторые учителя не выходят на связь. У нас есть учитель в оккупации. Думала, что мы придем на один день и потом все закончится.

У коридорах бомбосховища можна побачити багато домашніх тварин. Разом зі своєю кішкою Білкою ось у цій кімнаті проживає бабуся із Північної Салтівки. Рідні вивезли Катерину Василівну, коли район нещадно обстрілювали.

Катерина Василівна, жителька Північної Салтівки

Они взяли машину, и меня с 9 этажа потихонечку сюда приправили, вместе с кошкой.

На вулицю без сторонньої допомоги Катерина Василівна не в силах вийти. Але у себе в кімнаті пенсіонерка вже не боїться вибухів.

Катерина Василівна, жителька Північної Салтівки

Мне в этом бункере ничего не страшно, потому что я вообще ничего не слышу на левое ухо. Вот они мне говорят: там-там-там. Слава богу, я не слышу.

Скільки ще планують просидіти під землею, харків’яни відповісти не можуть. Бо навіть ті, у кого будинки вціліли, побоюються повертатися додому. Цей район піддається обстрілам і до сьогодні.

Катерина, харків’янка

Мы тут, извините, как дети подземелья живем, потому что здесь в любой момент, даже если тревога не произошла, может все, что хочешь быть. Говорят, что на других районах тихо-тихо. Здесь, наверное, ни разу за сутки не было тихо.