«Велоянголи» Харкова: 20 волонтерів розвозять їжу 1000 стареньких, які не можуть піти за «гуманітаркою» (відео)

Харківські велосипедисти не змогли сидіти на місці під час війни.

Історія організації «Веловолонтери» почалася з бажання допомогти знайомим і друзям. А перетворилася на великий проєкт, завдяки якому не відчувають себе кинутими напризволяще харків’яни, які не можуть вийти зі своїх помешкань за допомогою. Історія тих, кого вже назвали «велоянголами», — у сюжеті МГ «Об’єктив”.

Так починається робочий день команди веловолонтерів. Щодня вони розвозять гуманітарну допомогу харків’янам. Їхнє пальне — це поживна їжа, адже допомагають їм творити добрі справи надійні та спортивні залізні «байки». За кермом — досвідчені велосипедисти, спортсмени та любителі. Більшість із них познайомились із двоколісним ще в дитинстві, і з того часу не розлучались.

Олександр, співорганізатор волонтерської організації 

Первое время я сидел дома, старался практически никуда не выходить, максимум за продуктами. И крыша начала ехать. Первое, чего мне не хватало — я велосипедист со стажем, велосипед у меня уже в крови, ты к этому привыкаешь — мне нужно движение.

Тож Олександр почав допомагати з продуктами знайомим. Зазвичай, це були пенсіонери, яким було важко дістати харчі самостійно. І в цьому чоловіку допомагав його двоколісний друг.

Інна — також вирішила залишитись у місті. У перші дні війни їй зателефонувала знайома і сказала, що їхньому колишньому однокласнику, який прикутий до ліжка, потрібна допомога. Інна накупила ліків, але зіштовхнулася з великою проблемою.

Інна Казакова, співорганізаторка волонтерської організації

Все это приобрести у меня получилось, а доставить не получилось на адрес. Потому что все как-то боялись перемещаться, и я боялась. Все говорят, что с бензином проблемы, и никто не работал с адресной доставкой.

Біля однієї із багатоповерхівок із пакетами гуманітарної допомоги обидва раніше не знайомі волонтери зустрілися. Інні потрібен був транспорт, а Олександру — більше продуктів та ліків, які він би міг розвозити людям. Тоді й вирішили організувати команду велосипедистів, які б розвозили продукти та ліки нужденним.

Олександр, веловолонтер

По соцсетям кинул клич. Все, кто желает, кто любит велоспорт, кто желает присоединиться к полезному делу — присоединяйтесь.

Так, у соцмережах, ентузіасти й зібрали команду однодумців. Серед тих, хто відгукнувся на клич у соцмережах, — велосипедист Олег Філіпський. Сидіти вдома на Північній Салтівці, склавши руки, поки дружина з дітьми в Чехії, він не став.

Олег Філіпський, веловолонтер

4 ходки где-то в день каждый делает. Так как я живу на Северной Салтовке, мне надо еще сюда приехать, потом туда поехать. Вот максимальное было 105 километров.

До фізнавантажень чоловік звик. Навіть після сотні накатаних кілометрів за день почувався добре. А ось до моральних труднощів був не готовий. Каже: дуже важко щодня переживати горе тих людей, яким допомагає.

Олег Філіпський, веловолонтер  

Сначала было очень тяжело, это было просто невозможно. Такое на сердце было… А потом сердце черствеет, ничего не сделаешь. И ты смотришь на это, ты выполняешь свою работу, ты должен ее сделать — и все.

Волонтери виокремили для себе конкретну категорію людей, яким допомагають регулярно. Це близько 1000 харків’ян, в основному, похилого віку, які не в змозі самостійно відстояти чергу за гуманітарною допомогою. Всіх обслуговує команда з 20 осіб.

Інна Казакова, співорганізаторка волонтерської організації

Это люди 80, 75, 90, 100 даже есть — у нас бабушка подопечная 101. И это люди с ограниченными возможностями. У нас очень много людей, которые лежат, передвигаются на инвалидных колясках, передвигаются с помощью ходунков.

На ентузіастів звернула увагу велика волонтерська організація, яка почала надавати їм продукти харчування.  Якщо зазвичай гуманітарну допомогу привозять партіями у постраждалі від обстрілів райони, то велосипедисти обслуговують тих, кому необхідний індивідуальний підхід та більше часу.

Лариса Величко, волонтерка благодійного фонду «Деполь Україна»

Я пам’ятаю, ми приїхали до однієї жіночки, вона ходила на двох швабрах. Вона перевернула швабри — й та частина, на яку ганчірка вішається, вона була в неї підмишками, а опиралася вона на палки.

Квартира 16, да? Здрасьте, можно?

Серед підопічних веловолонтерів — Серафима Степанівна. Жінці 92 роки. Їй важко пересуватися – пояснює. Тому й просить про допомогу людей, які молодше. На вулицю пенсіонерка не виходить.

Серафима Степанівна, пенсіонерка

Я ж переживаю уже вторую войну. Я ж ту еще знала. Война началась — мне было 12 лет. Оно ж еще не забылось то. То все вспоминаешь, как тогда было, как и сейчас. Каждый день чего-то ждешь. Это самое большое горе, Господи.

Своїм підопічним веловолонтери привозять такі ж харчі, як і ті, що видають іншим, — це крупи, консервація, цукор, сіль, соки тощо. А також ліки.

Дивіться також у сюжеті МГ «Об’єктив»: До 100 км Харковом на день: альпіністка-волонтерка розвозить допомогу нужденним на велосипеді (відео)

Лариса Величко, волонтерка благодійного фонду «Деполь Україна»

Буває таке, що люди просять: так хочеться чогось солоденького, дайте нам шоколад або якісь цукерки — ми завжди їм надаємо в першу чергу. Ми до них відносимося як до маленьких дітей. У нас принцип такий, що в першу чергу — це малюки й отакі дорослі, які самі, як діти.

Спочатку велосипедисти шукали стареньких по багатоповерхівках: дзвонили в домофони та знайомилися з людьми біля під’їздів. Потім, обмінюючись номером телефону, бабусі та дідусі самі стали виходити на зв’язок. І тепер зустрічають велосипедистів, наче членів своєї родини.

Інна Казакова, співорганізаторка волонтерської організації

Мы назвались «Веловолонтеры», бабушки нас называют «Велопатруль», а кто-то «Велоангелы».