Події 27-28 лютого були вирішальними для Харкова – Володимир Тимошко

Про перші дні повномасштабного вторгнення, про те, як російська ДРГ прорвалася у центр Харкова і штурмувала будівлю Нацполіції, як правоохоронці розслідують воєнні злочини росіян, та які функції зараз виконує поліція в обласному центрі та на звільнених територіях розповів очільник ГУ НП Харківщини Володимир Тимошко.

– Розкажіть, будь ласка про себе. Про ваше призначення?

– До 24 лютого я працював на посаді начальника Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями центрального апарату Державного бюро розслідувань.

24 лютого прокинувся в місті Києві о 4 ранку разом зі всією державою. Приблизно о 5-6 ранку мені подзвонив Міністр внутрішніх справ України. Він спитав, чи готовий поїхати в місто Харків? Я відповів, що готовий у будь-який час. О 8-й ранку я був в кабінеті Голови Нацполіції України Клименко. Ігор Володимирович попросив лише одне – не здавати Харків. Я сказав, що місто не здам. Я знав, що справлюсь і витримаю. Приблизно о 10-й я виїхав з Києва до Харкова. В 13:30 я вже був в своєму службовому кабінеті в ГУНП в Харкові.

– Прошу вас згадати події того дня, коли сюди стався приліт? Чи віщувало щось біду? Як починався день та де ви перебували?

– Цей день розпочався так само, як і 1 березня з мого службового кабінету. 24 лютого я перебував на робочому місці не виходячи з нього. Всю ніч в кабінеті відбувалися наради, з першого березня на друге. З самого ранку 2 березня в кабінеті перебували Олег Васильович Синєгубов голова військової цивільної адміністрації Харківської області, мої заступники, особовий склад спеціального підрозділу по здійсненню на той час кругової оборони приміщення. Крім того на той час з 24 лютого фактично до 1 березня ми здійснювали охорону приміщення СБУ Харківської області, т.б. з приміщення на території знаходились значна кількість працівників поліції з підрозділів спецпризначення, окрім того досить значна кількість працівників ГУНП. О 8 ранку у мене розпочалася нарада, на якій начальники районних підрозділів звітували про події минулої доби про обстановку.

Я нагадаю, що саме ключовими днями оборони міста, які переламали всі плани росіян, це були з 24 лютого по 3-4 березня. Т.б. це був такий епіцентр всього, що відбувалося на той час в Харківській області. Такі ключові події, ключові дні, які потім безпосередньо вже вплинули на те, що зараз місто наше, а не під російською окупацією. Приблизно о 8:30 в той час, коли відбувалась нарада, я сидів в своєму кріслі за службових столом, праворуч від мене знаходився Олег Васильович Синєгубов, зліва мій заступник Гузь Віталій Анатолійович, ще в кабінеті перебувало близько 6-7 осіб, в тому числі спецпризначенці були розташовані у кожного вікна, де знаходились в тому числі кулеметні точки. Ми готувалися до оборони. В цей час відбувся вибух. Це була перша ракета, яка прилетіла і вона влучила в приміщення, яке знаходиться навпроти ГУНП, це приміщення університету ім. Каразіна.

Ми впевнені, зараз ми можемо вже точно сказати, ракета була націлена саме в будівлю ГУНП. Вона пройшла трошки, сантиметрів 30-40 нижче своєї заданої траєкторії, тому вона зачепила дах університету і вибух відбувся саме там. Хоча траєкторія вказує на те, що вона повинна була за задумом тих, хто її випускав влучити приблизно десь між 3 і 4 поверхом будівлі ГУНП, з торця будівлі. Після цього вибуху нас всіх вибуховою хвилею розкидало по кабінету, дуже дрібні осколки були, розбите все скло. Нас всіх посекло. Ми відразу зрозуміли, що буде другий прильот ракети. Тому що напередодні 1 березня в будівлю ХОДА було саме два прильоти, тому відразу дав команду всім спуститися в підвальне приміщення. Буквально відразу, як ми зайшли в підвал будівлі, відбувся другий прильот ракети. Засипало всіх. Перше, ми намагалися подзвонити сказати, що в будівлі в підвалі перебувають люди. Зробили необхідні дзвінки. Дякую працівникам ДСНС, які вчасно прибули, почали розбір завалів, тушіння пожежі, яка почала на той час вже відбуватися. В приміщенні підвалу в пилі ми знаходилися приблизно хвилин 30-40. Після чого за допомогою ДСНС та працівників поліції, які вже прибули з ззовні, ми змогли вибратися.

– З вами були люди, які перебували в кабінеті?

– Частково так, частково ні. Наприклад в підвалі зі мною знаходилися приблизно 10-15 осіб, в тому числі голова ХОВА, мій заступник Віталій Гузь, помічник. До 10 осіб і частково люди знаходилися на вулиці у дворі приміщення. Там де ми зараз знаходимся. І ми змогли вибратися через приміщення, яке розташовано в торці. Там, через той прохід ми вибралися зовні на вулицю. Перше, що почали, коли вибралися з’ясовувати по потерпілим, надавати першу медичну допомогу тим, хто був поранений. Поранені у нас були. Почали розбір завалів, щоб дістати тих, хто залишався під завалами. Як було з’ясовано знаходились на той час не тільки працівники поліції, а й працівники інших правоохоронних органів. Не буду казати яких. Вони знаходилися з нами в момент вибуху в будівлі ГУНП.

– Скажіть будь-ласка, коли ви були в підвалі, вихід забарикадували чи в буквальному сенсі ви опинились під завалами?

– В буквальному сенсі під завалами, тому що було пошкоджено будівлю і все звалилося зверху. Деякі поверхи, як ви бачите, взагалі майже до 1 поверху впали вниз. Тому нас завалило в буквальному сенсі.

– Ці хвилин 40, що ви там перебували, як ви себе поводили? Чи вистачало повітря? Які були ваші дії?

– Перше, це не вистачало повітря. Все навкруги було в пилі. Не було чим дихати і тому вже в подальшому я надав доручення, щоб у кожного працівника поліції, була маска, яка б давала можливість дихати в разі, якщо будуть відбуватися такі події, якщо завалить під час обстрілу. Таке може бути сьогодні, завтра і післязавтра. Тому зараз у кожного працівника поліції з собою знаходиться маска. Паніки зовсім ніякої не було. Надавали один одному допомогу. Вибиралися з-під кусків бетону. Двері вибило, т.б. нас з губернатором взагалі дверима привалило залізними. Вони впали на нас. Коли вже вилізли починали шукати вихід. Допомагали тим людям, хто були зовні, щоб розібрати один з виходів.

– Багато було постраждалих? Були загиблі?

– Загиблі були, досить значна кількість загиблих і як працівників поліції, так і працівників інших служб. Кількість ми не озвучуємо з певних причин. Однак можу сказати, що загинули не лише працівники поліції.

– Чому для росіян було важливо розбомбити будівлю МВС?

24 лютого приблизно о 18:00 я набрав одного з командирів 92 бригади, спитав, яка обстановка на фронті. Він відповів, що вони ведуть інтенсивні бойові дії. Відступати не будуть. Будуть тримати оборону по окружній дорозі Харкова. Я розумів: якщо поліція виїде з міста, почнеться паніка. В тилу 92 бригади майже нікого не залишилося. Тому я сказав, що ми залишаємося. Будемо прикривати тил. В ніч з 24 на 25 тривали перші бойові зіткнення, в місті фактично крім ЗСУ, НПУ та Нацгвардії, правоохоронних органів не залишалося. 27 лютого до будівлі ГУНП прорвалася диверсійно-розвідувальна група, вони проїхали від Чернишевського та намагалися заїхати в ворота ГУНП.

– Можна якісь деталі по ДРГ? Кількість людей, на чому вони їхали?

– Це були озброєні та екіпіровані воїни на двох бронеавтомобілях. Коли стали під’їжджати до воріт ГУНП відкрили вогонь. Кинули гранату. Ми змусили їх розвернутися, тому вони повернули до будівлі ХНАТОБу, де їх зустріли вогнем працівники ППОП. Змусили росіян відступити в бік Клочківської, де в подальшому вони були знищені. Це був один із осередків тієї групи, яка була потім ліквідована на вулиці Шевченка в школі. Там десь 6-7 годин йшов бій за участі представників тероборони, Нацгвардії, спецпідрозділів працівників поліції КОРД і також були залучені військовослужбовці 92 бригади. Приблизно в той день в місті працювали до 50 спецпризначенців російської федерації.

І я вважаю, що події 27-28 лютого були вирішальними для Харкова. Ворог зрозумів, що місто йому не взяти. Після 28 лютого вже намагань проникнути невеликими диверсійними групами в саме місто ворог вже не застосовував.

– Чи правда, що немала кількість ДРГ опинилася в Харкові до початку війни? ДРГ – це чия компетенція?

– Я вважаю, що ворог задіяв значну кількість диверсантів, які були залучені для того, щоб взяти Харків. Також ці люди наводили ракети, артилерію ворога. Боротьба з ДРГ, боротьба з шпигунами – це компетенція СБУ. Правильніше мабуть було б спитати у працівників СБУ, яка робота проводилася до війни з приводу ліквідації агентурної мережі ворога. Ми не киваємо в бік СБУ. Якщо в нас фактично є можливість робити цю роботу, ми її робимо. У нас багато фактів затримання учасників ДРГ саме працівниками поліції. Значна кількість фактів виявлення колаборантів і людей, які здійснюють шпигунську діяльність.

– Наскільки критична ситуація була у перші дні війни? І чи зараз ви вважаєте, що ситуація легша ніж тоді?

– Я вважаю, що критична ситуація була саме з 24 лютого десь по 3-5 березня. Зараз ситуація дещо легша – стабілізована оборона, є досить значна кількість особового складу різних підрозділів, які здійснюють оборону міста. Оборона міста – це таке собі цінне явище. Це програма дій, яка передбачає будь-який розвиток ситуації. В цьому сенсі ми стабілізувалися. На той період ми все ж таки не були готові так як зараз відбивати місто з огляду на кількість людей та техніки.

– Чи був період з початку російської агресії, коли харківська поліція була дезорієнтована?

– Пишаюся тим, що з 24 лютого, коли я прибув до свого службового кабінету, поліція Харківської області ні на секунду не була дезорієнтована. Робили те, що було необхідно робити. Навіть, коли було завдано удару по ГУНП. Коли ворог намагався знищити керівництво поліції, голову цивільної військової адміністрації, щоб почалася паніка. Йому це не вдалося. Ми продовжуємо працювати. Ми працювали навіть в підвалі під обломками. Відповідні вказівки я надавав звідтіля. Я був впевнений, що ми перемножимо і зараз в цьому впевнений.

– Чи був у вас страх?

– Я не знаю людини, яка б не відчувала страху. Однак, якщо ти взявся керувати особовим складом в 6-7 тисяч осіб, ти повинен свій страх переборювати. Я кажу багатьом поліцейським, що всі бояться. Однак треба перебороти свій страх, працювати на користь людям і допомагати – це саме те, що вимагається від поліції. Хто як не ми, – кажу я багатьом. Я пишаюся тим, що ми свій страх перебороли. Жодної секунди, коли б поліція не працювала і була дезорієнтована, не було.

– Оборона міста велась військовими. Які функції були у поліції?

– Основна функція поліції з 24 лютого – недопущення паніки в місті, з понад 2-ма мільйонами населення. З цього ж періоду поліція почала роботу з недопущення в Харків диверсійних груп. На кожному напрямку були виставлені пости поліції. Окрім того, саме поліція Харківської області розпочала евакуацію з Салтівського жилмасиву, де у мирний час мешкало понад 400 тисяч мешканців. Там артобстріли почалися з першого дня війни. Також ми допомагали іншим мешканцям виїхати в більш безпечні місця, в тому числі до станцій метро, які стали прихистком для харків’ян. Крім того нацполіція фіксувала дії росіян щодо ведення агресивної війни. З першої хвилини слідчі проводили огляди місця подій відразу після того, як здійснювалися артобстріли.

– Тобто поліцейські займаються розслідуванням військових злочинів? Які їх обов’язки?

– Згідно з діючим законодавством військові злочини підслідчі в тому числі і СБУ. Це не наша процесуальна компетенція. Однак з першого дня війни слідчі розслідують і документують вказані злочини. Як це відбувається. Якщо проходить обстріл, артилерійський чи РЗСО, слідчий майже відразу виїжджає на місце події та фіксує це в протоколі огляду місця події. Документують фото та відеозйомкою, описуючи ті пошкодження, які є. Далі алгоритм такий, або працівники поліції вносять кримінальне провадження за статтею 438 Кримінального кодексу України і в подальшому прокурор приймає рішення про передачу до СБУ, або надсилають матеріали для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо слідчим СБУ. Тобто працюємо єдиним фронтом, не ділячи чия це компетенція за діючим законодавством України. Працює і поліція, і СБУ, і прокуратура.

– Скільки кримінальних проваджень відкрито вашими підлеглими за 438 статтею ККУ?

– Ми зараз щодня вносимо до 10 кримінальних проваджень за статтею 438 Кримінального кодексу України. Коли вся територія України буде деокупована, включаючи і Донбас і Крим, на нас чекає дуже важка та довга робота з документування здійснених злочинів. Ми будемо працювати з кожним заявником, з кожним свідком, кожним потерпілим.

– Як зараз працює поліція після звільнення територій?

– Перше – надання гуманітарної допомоги місцевим мешканцям, які перебували в окупації. Вивіз тих, хто бажає виїхати. Фільтрація в плані здійснення колаборантської діяльності. Нажаль є і такі, хто допомагав російській федерації. І ще один напрямок – це фіксація злочинів, які були зроблені росіянами під час окупації території. Приймаються заяви від місцевих мешканців, відпрацьовується кожен скоєний злочин. Діючи згідно з чинним Кримінально-процесуальним законодавством переважна більшість цих злочинів віднесена до компетенції підслідності СБУ, однак ми працюємо єдиним фронтом. Не розділяєм хто і що повинен робити. Робимо все те, що можемо робити. Огляди місць подій проводять слідчі НПУ, відпрацювання місцевих мешканців проводять оперативні співробітники.

– Чи багато відділів поліції в Харківській області пошкоджено чи зруйновано чи тимчасово знаходяться під окупацією?

– На теперішній час захоплені Липецький, Вовчанський, Великобурлуцький, Дворічанський, Куп’янський, Шевченківський, Ізюмський та Боровський відділи поліції. Працівники, які раніше працювали на вказаних територіях в переважній більшості вийшли та працюють на підконтрольних законній владі України територіях. Якщо казати про руйнацію приміщень поліції, то майже зруйновано приміщення відділу поліції в Ізюмі, приміщення ГУНП в Харківській області, більше 10 відділів поліції області зазнали значних руйнувань.

– Голова НПУ Ігор Клименко в недавньому інтерв’ю розказував, що кількість кримінальних злочинів із застосуванням зброї збільшилась в Україні майже на 37 % за останні місяці. При тому що на початку війни злочинність зменшилася. Чи фіксуєте ви подібне у нас в регіоні? І чи дійсно криміналітет повертається до звичного життя?

– Криміналітет не повертається до звичного життя і можу вас запевнити, в Харківській області уже точно не повернеться до звичного життя ніколи, поки я начальник Головного управління Національної поліції в Харківської області. При мені точно такого не буде. Якщо ж казати про загальний рівень злочинності, він зменшився в рази. Це пов’язано з декількома факторами. По-перше, виїзд великої кількості населення. По-друге, люди згортувалися навколо загальної біди і рівень кримінальних злочинів, який мав місце до 24 лютого значно впав. Чи є випадки вчинення кримінальних злочинів із застосуванням зброї? Так, є. Зброя зараз є майже у кожного дорослого чоловіка, який тим чи іншим способом став на захист нашої держави. Зброя є в великій кількості. Зрозуміло, що інколи вона використовується при вчинені злочинів. Однак казати, що це має системний харакер я не можу. Підвищення є, я підтверджую слова голови НПУ. Однак критичної маси цього немає.

– Найбільше випадків розкрадання гуманітарної допомоги українські правоохоронці фіксують у Львівській, Харківській та Кіровоградській областях. Про це повідомив Міністр внутрішніх справ України. Розкажіть, будь-ласка, про розкрадання чи продаж гуманітарки в нашому регіоні.

– Ми розслідуємо факти торгівлі гуманітарної допомоги в місті Харкові майже з першого дня, коли ця допомога почала постачатися. По-перше, я хочу подякувати всім за надання гуманітарної допомоги. Вона приходить до нас від інших держав, міжнародних організацій, наших громадських організацій і вона допомагає людям виживати в цих надскладних умовах. Нажаль є факти розкрадання гуманітарної допомоги, але масового характеру це не набуло. Національна поліція намагається всі ці факти розслідувати. На теперішній час розслідується декілька кримінальних проваджень в СУ ГУНП в Харківській області. Результати обов’язково будуть доведені до відома суспільства.

– Як ви вважаєте присутність поліції дає харків’янам хоч якесь відчуття безпеки? Як люди сьогодні реагують на працівників поліції?

– Рівень підтримки поліції в Харківській області на сьогодні складає приблизно 80-90 %. Це результат роботи з 24 лютого. З першого дня поліція виконувала загальногуманітарні функції – евакуація населення, роздача гуманітарної допомоги, надання першої необхідної медичної допомоги. Все це в своєму комплексі привело до того, що зараз підтримка поліції в Харківській області саме така, яка вона є. Якщо раніше поліцейський приїжджав на Салтівку і люди ховалися від нього, то зараз якщо вони бачать поліцейську автівку, то приходять та просять допомогу. Бо знають, що цю допомогу отримають. Саме так я впевнений буде і надалі. Я хочу, щоб надалі так і було. Щоб поліція була разом зі своїм народом, як і весь цей нелегкий час.

– Можливість повторного наступу на Харків залишається. Чи впевнені ви в своїх підлеглих? В те, що поліція Харківщини виконає всі завдання, які будуть поставлені.

– Я на 100% відсотків впевнений в своїх підлеглих. Поліція Харківщини вже не та, що була раніше, яку ви знали до 24 лютого. Це вже обстріляні люди, це працівники, які побували в бойових діях. Це працівники, які знають за що вони воюють. Це люди, які воюють на власній землі. Тому я впевнений, що з будь-якими викликами, які нас чекають, поліція справиться. Ворога в місто ми не пустимо. При будь-якому намаганні ворога зайти в місто Харків, поліція буде воювати пліч-о-пліч з ЗСУ, Нацгвардією, територіальною обороною, як це і було у лютому, березні чи квітні місяці.

– Дивлячись назад, як ви вважаєте чи були помилки, яких можна було б уникнути? Чи все було зроблено правильно?

– В цілому все було зроблено правильно. Чи були зроблені якісь помилки? Може щось і можна було б зробити, однак історія як то кажуть “не терпит сослагательного наклонения”.

Загальний результат нашої роботи це те, що ми з вами стоїм у місті Харкові, у вільному місті Харкові. Тобто, поліція спрацювала гарно.