Сьогодні 4 червня: яке свято та день в історії

4 червня в Україні – День пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії РФ проти України. Цього дня 1783 року вперше продемонстрували повітряну кулю. 1942-го почалася головна морська битва Другої світової – за атол Мідвей, а 1989-го стався кривавий розгін протесту на площі Тяньаньмень у Китаї.

Свята та пам’ятні дати 4 червня

4 червня в Україні – День пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії РФ проти України.

Також відзначають професійні свята: День працівників водного господарства та День працівників місцевої промисловості.

Під егідою ООН проходять: Міжнародний день дітей – жертв агресії та Міжнародний день боротьби з карієсом.

4 червня в історії

4 червня 1783 року брати Жозеф-Мішель і Жак-Етьєн Монгольф’є вперше продемонстрували свою повітряну кулю.

Це сталося на площі у французькому місті Аннон. Перша повітряна куля, яка змогла злетіти, мала діаметр 11 метрів і була зроблена з грубого лляного полотна та паперу. Наповнювали її гарячим повітрям. Кулі вдалося піднятися на висоту 1830 м і пролетіти 1,6 км. Згодом вона впала на землю. Уже другий політ після вдосконалення кулі відбувся 19 жовтня 1783 року – з пасажирами: бараном, півнем та качкою. А після чергових доробок 21 листопада у повітря вперше піднявся екіпаж із двох чоловіків – вони пролетіли над Парижем, здійснивши перший в історії політ людини на літальному апараті.

4 червня 1942 року почалася битва між Японією та США за атол Мідвей на Тихому океані. Вона стала наймасштабнішою морською битвою часів Другої світової – і до того ж вирішила подальшу долю “Тихоокеанської” частини війни.

Сам атол Мідвей розташований на північний захід від Гавайських островів. До битви за нього японська армія підходила на підйомі після попередніх успіхів у бойових діях проти США. Однак на етапі планування подальшої кампанії між Імператорською Армією та Імператорським військово-морським флотом виникли стратегічні розбіжності. Адмірал Ісороку Ямамото натякнув, що піде у відставку, якщо не узгодять його план. І так переміг у бюрократичній боротьбі. Метою японців було знищення американських авіаносців. Вони вирішили безпосередньо не атакувати знову Перл-Гарбор – основну американську базу на Гаваях, щоб не зіткнутися із наземними військами. Натомість адмірал обрав атол Мідвей. Він правильно розрахував, що американці захищатимуть його як аванпост Перл-Гарбора. Крім того, на Мідвеї розташовувалася злітна смуга для американських літаків, яку використовували для бомбардування острова Вейк. План здавався непоганим, проте, як це буває, адмірала підвела розвідка. Він не реально оцінив сили противника, що були в регіоні. Почнемо з того, що розвідники “не помітили” кілька американських авіаносців, вважаючи, що їх є лише два. Адмірал розмістив свої сили так, щоб американцям важко було виявити їхню кількість перед початком битви. Але при цьому японські кораблі виявилися далеко один від одного та не могли вчасно прийти на допомогу.

Крім того, напередодні бою американські та британські криптоаналітики зламали японський шифр JN-25. І завдяки цьому знали й склад японського флоту, і навіть орієнтовну дату нападу – 4 чи 5 червня. Ознайомившись без відома Ямамото з його планами, американське командування зрозуміло, що протиповітряний захист авіаносців противника буде обмежений. Американці завдали першого удару.

Вони здійснили бомбардування японських транспортників. Тоді японці підняли у повітря авіацію. 108 літаків бомбили Мідвей і значно пошкодили споруди американської бази, а також від нальоту значно постраждали американські винищувачі, які підняли назустріч японцям. На базу Мідвей повернулося лише 10 літаків із 25. Однак, як з’ясувалося, основна авіагрупа США злетіла раніше та націлилася не на літаки противника, а на авіаносці. Цю першу атаку японці відбили, знищивши всі атакуючі літаки, крім одного. Поки японці готували свої літаки до повторного вильоту, авіаносці атакувала друга хвиля американської авіації – винищувачі, бомбардувальники та торпедоносці. На трьох із чотирьох авіаносців японського флоту почалися масштабні пожежі. Зрештою, їх усі затопили. Удар у відповідь завдав лише один японський корабель – “Хірю”.

Усі японські літаки, що залишилися, сіли на “Хірю” і готувалися до наступної атаки. Проте провести її не встигли. Американські бомбардувальники атакували корабель, він запалав – наступного дня його теж довелося затопити. Вночі американці відійшли на схід, не бажаючи продовжувати битву, адже не знали точно, скільки кораблів Імператорського флоту ще поблизу. При спробі наздогнати ворога два японські важкі крейсери “Мікума” та “Могамі” помітили підводний човен, почали маневри ухилення та зіткнулися. Літаки США їх “добили”: “Мікуму” потопили, “Могамі” зазнав тяжких ушкоджень. Лише 7 червня японський флот таки досяг хоч якогось успіху, торпедувавши вже не керований американський авіаносець “Йорктаун”. Більшість команди на той час покинула корабель. Разом із ним на дно пішов есмінець “Гаман”, який постачав “Йорктаун” електрикою. Результатом битви, яка планувалася японцями як переможна, стало потоплення чотирьох важких авіаносців (загалом у японському флоті їх було шість), а також знищення 228 літаків із досвідченими екіпажами. Загалом загинули близько 1500 воїнів Імператорської армії та флоту.  Американці втратили 1 важкий авіаносець, 1 есмінець, 150 літаків, 307 військовослужбовців. Після цієї битви Японія до кінця війни втратила ініціативу і змушена була лише оборонятися.

4 червня 1989 року відбулося криваве придушення силами армії Китаю тривалої масової акції протесту на площі Тяньаньмень у Пекіні. Проти людей застосували танки та стрілецьку зброю.

Протест, розчавлений танками, на той момент тривав більше місяця. Він розпочався як студентська акція непокори ще 15 квітня 1989 року. Причин, через які китайці вирішили протестувати, була низка. Насамперед – незгода з проведенням політичних та економічних реформ Ден Сяопіна (причому претензії відрізнялися від того, що реформи “недостатньо далеко зайшли” до навпаки – протесту проти переходу країни до капіталістичних принципів). “Останньою краплею”, яка спровокувала протести, стала смерть колишнього генерального секретаря КПК Ху Яобана. Він був противником “маоїстських перегинів” і закликав до “швидких реформ”. У відставку Генсека відправили ще за два роки до цього. При цьому його змусили до публічного “каяття”. 15 квітня 1989 року Яобан раптово помер від серцевого нападу.

Поступово переважно студентські збори стали перетворюватися на всенародний протест. На площі постійно проходили мітинги, акції протесту, оголошувалися страйки та голодування. Спроби влади розігнати людей лише провокували підтримку Тяньаньменю. На початку травня на площі встановили наметове містечко, де постійно відбувалися виступи незгодних. Спроби влади вести переговори з протестувальниками були не результативними. Тому керівництво КНР вирішило вдатися до примусу. З 19 травня у Пекіні заборонили всі демонстрації, з 20 травня – оголосили воєнний стан. Студентів на площі Тяньаньмень проголосили “антиурядовими заколотниками”. З цих дат до справи боротьби із протестами підключили військових. Однак спочатку вони діяли обережно – просто намагаючись підігнати техніку ближче до епіцентру подій. Наприкінці травня влада Китаю прийняла принципове рішення – розігнати протестувальників силою. Вранці 3 червня неозброєні частини армії намагалися увійти на площу, але були відкинуті. Тоді пізно ввечері до Пекіна підтяглися підрозділи на танках. Протестувальники чинили опір – у тому числі, із застосуванням зброї, намагалися підпалювати танки. Однак зрозуміло, що сили були зовсім не рівними. Розвідка блоку НАТО згодом повідомляла, що в цьому протистоянні армії та народу загинули близько 6000 цивільних та 1000 солдатів. Радянський блок оцінив кількість жертв у десять тисяч. У КНР офіційно повідомили лише про 200 загиблих і близько 7000 поранених. 9 червня Ден Сяопін на телебаченні оголосив, що “антиурядовий заколот” придушений і висловив подяку військам.

Церковне свято 4 червня

4 червня – Трійця. Християни вшановують пам’ять мученика Василиска. Він був племінником святого мученика Феодора Тірона і постраждав з його братами Євтропієм та Клеоніком під час гонінь на християн імператора Максиміана Галерія. Святі мученики Клеонік та Євтропій були розп’яті на хрестах, а мученика Василиска кинули до в’язниці. Святий Василиск попросив вартових відпустити його до рідного селища попрощатися з рідними. Його відпустили, бо поважали за доброчесність та чудеса, які він творив. Вдома він повідомив рідним, що вони бачаться востаннє і переконував їх твердо стояти за віру. Коли ж правитель Агрипа дізнався, що святого Василиска відпустили до рідних, розлютився. Він жорстоко покарав тюремників і послав за мучеником загін воїнів на чолі з жорстоким магістріаном. Той надів на Василиска важкі пута, а ноги взув у мідні чоботи з убитими в підошви цвяхами. Так Василиск йшов частину дороги. Дорогою караул зупинився відпочити, а мученика прив’язали до дерева під розпеченим сонцем. Він молився і раптом почув голос: “Не бійся, Я з тобою”. Земля здригнулася, і зі скелі забило джерело. Магістріан та воїни, злякані землетрусом, вибігли з дому. Вражені дивом, вони звільнили мученика від пут. Коли, нарешті, він постав перед Агрипою, той наказав Василиску принести жертву язичницьким богам. Мученик відмовився. Коли ж його повели до капища, на будівлю та ідолів у ній зійшов вогонь – і все знищив. Тоді Агріппа в безсилій люті наказав відсікти святому Василиску голову, а тіло кинути в річку. Це сталося у 308 році.

Народні прикмети

Якщо ранком роса, то рік буде врожайним.

Спів соловейка – на сонячну погоду найближчими днями.

Що не можна робити 4 червня

Не можна розпочинати нову роботу.

Не можна працювати на городі та полі.

Не можна стригти волосся.