Сьогодні 25 січня 2026: яке свято та день в історії

25 січня святкує день народження президент України Володимир Зеленський. У 2011-му в цей день почалася революція в Єгипті. У 1965-му український митрополит Йосип Сліпий став кардиналом. У 1923-му припинила існування  унікальна держава Фляшенхальс. У 1896-му відбулася прем’єра фільму братів Люм’єрів – “Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота”. 25 січня 1858-го стало днем, який зробив популярним весільний марш Мендельсона. У 1831-му польський сейм проголосив незалежність країни (вона протрималася близько пів року).  25 січня 1648 року вважають датою початку Хмельниччини.

Свята та пам’ятні дати 25 січня

Остання неділя січня – це  Всесвітній день боротьби з проказою та Міжнародний день без інтернету.

Також сьогодні:  День навпаки (або День протилежностей) та День спостереження за погодою.

25 січня в історії

25 січня 1648 року Богдан Хмельницький із невеликим загоном прибув на Микитинську Січ, щоб переконати запорізьких козаків приєднатися до його боротьби проти польської шляхти. Цю подію традиційно вважають початком Хмельниччини. Докладніше.

25 січня 1831 року під час Листопадового повстання сейм Царства Польського проголосив усунення від влади в Польщі російського імператора Миколи I. Докладніше.

25 січня 1858 року стало днем, який зробив популярним весільний марш Мендельсона. Цього дня під фрагмент із музики до комедії “Сон літньої ночі” одружилися кронпринц Пруссії Фрідріх та англійська принцеса Вікторія. Докладніше.

25 січня 1896 року відбулася прем’єра найвідомішого у наш час із фільмів братів Люм’єрів – “Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота”. Докладніше.

25 січня 1923 року припинила існування унікальна держава Фляшенхальс (“Пляшкове горло”) на території сучасної Німеччини. Докладніше.

25 січня 1965 року Папа Римський Іван Павло VI іменував (призначив) кардиналом українського митрополита та радянського політв’язня Йосипа Сліпого.

25 січня 1978 року  народився нинішній Президент України Володимир Зеленський.

25 січня 1992 року  Україна встановила дипломатичні відносини з Єгиптом.

25 січня 2011 року розпочалася революція в Єгипті, яка призвела до повалення режиму президента Хосні Мубарака. Він особисто очолював країну протягом 30 років – з 1981-го, але був при владі й раніше – з 1975-го як віцепрезидент в адміністрації свого попередника Анвара Садата. Увесь час правління Мубарака проходило в умовах придушення опозиції та засилля силовиків. Цьому сприяв безперервний надзвичайний стан у країні (його оголосили ще під час війни з Ізраїлем, у 1967 році, але з того моменту не скасовували). В умовах надзвичайного стану замість президентських виборів Мубарак проводив референдуми. Там народу пропонували підтримати єдину кандидатуру, яку висував парламент (Народні збори). Зрозуміло, що кандидатура постійно була та сама – Мубарак. Таким чином, він “підтверджував свою легітимність” тричі: у 1987-му, 1993-му та 1999 роках. Однак на початку двохтисячних незмінний президент під тиском США погодився провести відносно конкурентні вибори – відповідні зміни внесли до конституції країни. Вибори провели у 2005-му. При цьому, звичайно, фільтрували ймовірних опонентів. З 30 кандидатів, які планували балотуватися, дозвіл брати участь у виборах отримали лише десять. У тому числі не допустили кандидата від популярного релігійно-політичного руху “Брати-мусульмани” (ця організація в деяких країнах визнана терористичною, в Єгипті була заборонена урядом задовго до цих подій). Опозиційних кандидатів переслідували, деякі партії бойкотували вибори, ЗМІ працювали на Мубарака, міжнародних спостерігачів не допустили. За таких умов прогнозовано чинний президент переміг у першому турі, набравши 88,6% голосів.

Але протести в Єгипті почалися не через вкрадені вибори, як це часто відбувалося в інших країнах світу. У громадян Єгипту була ще нагальніша проблема – свавілля та жорстокість силовиків. В умовах нескінченного надзвичайного стану ті мали надто великі повноваження. Порушення прав людини були системними та численними, поліціянти практикували тортури. При цьому останніми роками правління Мубарака на тлі зростання опозиційного руху тиск силовиків на суспільство ще посилився. У результаті все дійшло до вибуху суспільного невдоволення. Власне, вибір дати для протесту, з якого почалася революція, був невипадковим. У Єгипті 25 січня відзначали День національної поліції. Тому силовиків вирішили “привітати” мітингами та маршами. Збиралися перед будівлею Міністерства внутрішніх справ. Одначе протест швидко вийшов за рамки опору поліцейському свавіллю. До акції приєднувалися різні політичні партії та громадські рухи, які часто мали зовсім різні вимоги та приводи для участі в революційних подіях. Були ісламісти, молодь, правозахисники та політики всіх мастей. Окрім дій силовиків, невдоволення людей викликав майже стандартний у таких ситуаціях набір проблем: безробіття, корупція, відсутність громадянських свобод, придушення опозиції тощо. Значну роль в організації протесту зіграло активне використання соцмереж. Зокрема, одна з найвідоміших активісток, 26-річна Асма Махфуз, напередодні протесту опублікувала відео у своєму блозі, де закликала єгипетський народ приєднатися до неї на площі Тахрір та разом повалити режим Мубарака. Відео стало вірусним.

Уряд, звичайно, не збирався просто так віддавати владу. Коли масштаб протесту став загрозливим, були спроби придушити його силовим шляхом, що призвело до жертв. 27 січня Уряд припинив роботу чотирьох основних інтернет-провайдерів, щоб завадити учасникам революції координувати свої дії в соцмережах. Згодом замість поліції на вулиці Каїра вивели військових, але вони відмовилися стріляти бойовими набоями по натовпу. Хосні Мубарак робив неодноразові спроби домовитися з народом – щоправда, не в особистому діалозі з лідерами протесту, а записуючи численні відеозвернення до нації. У кожному наступному він погоджувався на все більші поступки.

Злам намітився 6 лютого, коли віцепрезидент Єгипту Омар Сулейман розпочав переговори з опозицією. Але Хосні Мубарак усе ще не хотів віддавати владу. У зверненні до нації 10 лютого він заявив, що делегує деякі повноваження Сулейману, але залишиться главою держави. Це додатково посилило протести, люди вийшли на них по всій країні. І вже наступного дня Сулейман оголосив про відставку Мубарака. Влада в країні перейшла до військових – Вищої ради збройних сил Єгипту. Однак це не стало остаточною перемогою революції – попереду було тривале протистояння з військовими та силами безпеки, яке не припинили ні парламентські та президентські вибори, ні тимчасове скасування нескінченного надзвичайного стану. Загалом під час революційних подій загинули щонайменше 846 осіб, а понад 6000 отримали поранення.

Щодо президента Мубарака, то його спочатку, 2 червня 2012 року, засудили до довічного ув’язнення за вбивства силовиками учасників революції (у ті дні, коли президент ще був при владі). Одночасно в колишнього володаря країни почалися сильні проблеми зі здоров’ям – була інформація про серцевий напад, згодом через падіння він ламав ребра та кінцівки. Тож він проводив час не у в’язниці, а у військовому шпиталі. А 2 березня 2017 року вищий апеляційний суд Єгипту виправдав Мубарака – у справі змови з метою вбивства протестувальників. Експрезидента звільнили. Він помер 25 лютого 2020 року – на той момент Мубараку був 91 рік.

Церковне свято 25 січня

7 лютого християни вшановують пам’ять святителя Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського. Докладніше.

Народні прикмети

Якщо вночі зорі яскраві, то весна цього року буде ранньою.

Якщо вдень хуртовина – весна буде ранньою.

Сніг, який випав 25 січня, не розтане до самого березня.

Що не можна робити 25 січня

Не можна хвалитися своїми справами та фінансовим становищем.

Не можна плювати собі під ноги.

Не можна ділитися ні з ким своїми тривогами чи розповідати про вчинки, за які вам соромно.