“Більша частина сімейного бюджету йшла на зброю” – снайпер Харківської ТрО

Снайпер (або як він сам себе називає – марксмен) 127-ї окремої бригади ТрО Харкова Арчі розповів про те, як готувався до повномасштабної війни з РФ, і що робили воїни тероборони 24 лютого.

Відеоінтерв’ю із захисником Харківщини опублікувала пресслужба Окремої бригади ТрО Харкова. Арчі – не військовий, до війни він мав цілком цивільну професію. Але з самого дитинства в нього був потяг до зброї. У чоловіка – вихідця з сім’ї військовослужбовців – були навіть думки стати військовим чи хоч відслужити “строкову”. Але не склалося. Однак із початком російської агресії у травні 2015 року він отримав повістку на збори перших загонів Харківської тероборони. І з того часу став постійним учасником зборів.

“З 2015 року все було зрозуміло: що на Донбасі, на Криму, на Луганській області вони не зупиняться. Кордон у нас близько, для нас це було очікувано, зокрема, для мене. Знайомі, звісно, ​​дивно дивилися, бо більша частина сімейного бюджету йшла на зброю, на патрони, на спорядження. Тобто хтось так сприймав – як легке марення”, – поділився Арчі.

У 2021 році, коли почали формувати 113 бригаду ТрО, майбутній снайпер підписав контракт резервіста.

“До того, що сталося 24 числа, був готовий. За два місяці до подій уже активно займалися підготовкою, підзабили на роботу. Усю готівку – навіть ту, яка була на кредитках – зняли, закупилися патронами, докупили горючки, все необхідне. Напередодні знайомий позашляховик купив, ми його пригнали із Рівного, напевно, днів за 10 до війни”, – згадує воїн тероборони.

Вранці 24 лютого, як і всі харків’яни, Арчі прокинувся від звуків “прильотів” – і (на відміну від багатьох, для кого це було несподіванкою) одразу зрозумів, що відбувається. Уже за півгодини йому зателефонували з частини.

“Дозбирали те, що не було зібрано, по баулах, відкрили сейф, взяли зброю. Тоді ще в “громадянці” виходили, бо обстановка була незрозуміла. Тобто збрую в баули закинули, стволи – ближче до себе. За мною заїхав знайомий, напевно, на початку сьомого. Ми завантажилися, поїхали на Клочки – на точку, де домовилися з хлопцями, що зберемося”, – розповів про подальші події тероборонець.

Читайте також:  Відомий хірург-онколог із власним бізнесом служить у харківській 92 ОМБр

На місці прибулі з власних запасів доозброїли й “привдягли” тих воїнів ТрО, які були гірше екіпіровані.

“У нас були бронежилети, плитоноски – те, що роками збиралося під тренування, в принципі, вдалося нормально “привдягнути” всіх хлопців, які збиралися, й стволів навіть вистачало”, – каже Арчі.

У частину 24 лютого присутні так і не потрапили – на в’їзді у ворота їх зустрів командир – нинішній замкомбрига 127 Окремої бригади ТрО позивний “Ярик” і одразу визначив їм завдання.

“Висунулися на завдання, розташувалися. Я розчехлив свою гвинтівку, мені сказали, в який сектор працювати, і це, напевно, був перший момент за два дні, коли я відчув себе абсолютно спокійно. У мене більше не було відчуття невизначеності – того, що щось незрозуміле. Є завдання – є гвинтівка, я маю повне право відкривати вогонь по противнику. Дівчина моя на той момент теж поряд була”, – описав перший день захисту Харкова воїн тероборони.

Наразі Арчі виконує завдання марксмена у своїй бригаді.

“Снайпером себе не вважаю. Це скоріше робота марксмена. Тому що я знаю хлопців, які фахівці, снайпера, мені до них ще далеко, але навчуся. Марксмен від снайпера відрізняється тим, що снайпера – це найчастіше вихід, підбір позиції, тривале лежання, конкретне завдання. Марксмен працює у складі піхотного підрозділу – на прикритті. Специфіка така, що немає можливості тихенько зайти, залягти, чекати, коли з’явиться противник. Найчастіше доводилося працювати з ходу – з машини. Вивантажилися, розсипалися”, – пояснює воїн.

Стандартна дистанція, з якої стріляє Арчі, – від 500 метрів до кілометра. Але часом доводиться працювати на більшій відстані.

“Обзавівся гвинтівкою серйознішою, бо завдання вже під 1300-1500 метрів”, – каже тероборонець.

Громадянським, які цікавляться зброєю, фахівець рекомендує добре подумати, перш ніж робити таке придбання.

“Не рекомендую купувати зброю просто, щоб вона стояла в сейфі. Тому що ми дуже багато бачили на окупованих територіях, де люди мали в сейфах мисливські рушниці, якісь напівавтоматичні карабіни, вони навіть ними не скористалися. Потім руся розкривала ці сейфи, й суміжники наші розповідали, що після русні знаходили на позиціях зброю цивільну, яка була залишена на окупованих територіях. Якщо берете собі зброю, усвідомлюйте, навіщо вона вам потрібна, що з нею потрібно регулярно тренуватися, що це коштує грошей. Ще раз на три роки дозвіл подовжувати. Це не для всіх, але якщо хтось вирішив для себе, що йому зброя потрібна, то на це доведеться виділяти серйозну частку бюджету сім’ї”, – попередив снайпер.

Після війни Арчі планує залишитися в Харкові – із застереженням “якщо не буде зовсім складної економічної ситуації”. Але точно для себе вирішив не жити у квартирі – каже, незручно з купою заліза бігом спускатися з 4-го поверху. “Якщо все складеться вдало, десь у передмісті або в межах міста приватний будинок. Гарний підвал, збройова кімната”, – описує своє бачення повоєнного життя снайпер, але поки не береться прогнозувати, коли таке життя настане.