Відомий хірург-онколог із власним медбізнесом служить у харківській 92 ОМБр

Пресслужба бригади захисників Харківщини – 92 ОМБр опублікувала історію незвичайного військового медика – кандидата наук, який 24 лютого “попросився на війну”.

Олександр Семашко – відомий у медичних колах кандидат медичних наук. Він – хірург-онколог і власник великого медичного бізнесу у Дніпрі. У перші дні повномасштабного вторгнення РФ успішний лікар добровільно пішов на фронт.

“24 лютого я наполегливо телефонував своєму другові – командиру 92 ОМБр Павлу Юрійовичу Федосенку, аби хоч щось з’ясувати та зрозуміти чим можу бути корисним, оскільки наші добрі відносини зародились ще 2014: тоді разом із сином я допомагав українським захисникам вивозити поранених з фронту. Однак Павло Юрійович не брав слухавку, і я розумію чому. Тоді я вирішив записатися в тероборону, а точніше у роту територіальної охорони. Через деякий час Маестро (позивний комбрига) вийшов на зв’язок і запропонував перейти у його бригаду. Я, безумовно, погодився”, – розповів початок цієї історії Олександр Семашко.

Читайте також:  Навіть я знаю не про всі подвиги своїх хлопців – командир танкового батальйону 92 ОМБр

Лікаря-онколога призначили начальником медпункту стрілецького батальйону.

“Головне завдання – вивезти поранених з поля бою стабільними, живими, і я намагаюся це робити з максимальною віддачею. З огляду на мій досвід, завдання не складне, однак це війна, тому доводиться ризикувати, пристосовуватись. Адже, наприклад, у Кутузівці ми знаходились під постійними обстрілами, а відстань між нами і ворогом була мінімальна. Прямі зіткнення з росіянами, ніби, за розкладом, а отже і поранені. Тож вивозити наших хлопців доводилось часто. І тут вже не думаєш про заміновані території, мінометний “дощ”, просто везеш своїх у безпечніше місце, а згодом радієш тому, що встигли і всі залишились живими”, – поділився кандидат медичних наук.

На фронті лікар не тільки займається евакуацією поранених, але й проводить складні операції – у пересувних мобільних шпиталях на передовій.

“Крайній раз з колегою та другом Сергієм Панасенком – начальником саме пересувного шпиталю – Олександр Васильович рятував бійця з важкими кульовими пораненнями, – відзначила пресслужба 92 ОМБр. – Були уражені печінка, нирки, товста кишка, велика втрата крові… Завдяки оперативності і професіоналізму лікарів, боєць вижив”.

Дивіться у сюжеті МГ “Об’єктив”: Харківський інженер сам пішов до ЗСУ та сина з білим квитком відправив (фото)

Побратими медика відзначають, що він – людина сором’язлива. Про свої подвиги не розповсюджується й навіть фотографуватися для публікації на сторінці бригади у Фейсбуці не хотів. Проте “просто так орденом Богдана Хмельницького III ступеня на війні не нагороджують, а наш співрозмовник його нещодавно отримав”, – наголосили у 92 ОМБр.

Втім одну історію, гідну високої нагороди, Семашко все ж таки розповів.

“Під час наступу наших військ на Харківському напрямку була ситуація, в якій, як на мене, допомогла саме удача. Їхав вночі із завдання та почув у радійку, що неподалік Мосьпанового потрібна допомога. Коли прибув на місце – побачив у полі понівечений автобус з пораненими бійцями. Як з’ясувалось, вони підірвались на міні, адже ворог не жалів “подарунків”. Рятувати хлопців потрібно було негайно. Я розумів, що їхати по мінному полю – лотерея. Та вкотре ризикнув, довірився своїй удачі. Чомусь у той момент не думав про небезпеку, хоча серце калатало. Дістався до наших, оцінив ситуацію та, не розвертаючи авто, заднім ходом вивіз першу партію поранених. Згодом по накатаній мною стежці вже евакуювали інших. Загалом тоді вдалось врятувати 18 наших воїнів. І хоч підрозділ був не мій, та хіба це важливо? Всі робимо одну справу і боремось за одну Батьківщину. Упевнений: моя вдача ще потрібна хлопцям”, – поділився він.

“За увесь час інтерв’ю Олександр Васильович був дуже стриманий та серйозний, от тільки коли мова зайшла за рідних на обличчі з’явилась лагідна посмішка, – розповіли побратими надзвичайного військового медика. – Говорив про трьох онуків – футбольну команду, яких дуже любить. А ще згадав про сина-стоматолога, котрий взяв до рук зброю і служить в одному потужному формуванні. Чи варто було б сумніватися, що у такого батька єдиний син вчинить інакше?”