Сьогодні 14 серпня: яке свято та день в історії

14 серпня 1385 року уклали Кревську унію. У 1775-му Катерина II видала маніфест, яким ліквідувала запорізьке козацтво. 1980-го в Польщі почався страйк під проводом Леха Валенси, який став “першою ластівкою” у демократизації країни. А 1992-го почалася грузино-абхазька війна.

Свята та пам’ятні дати 14 серпня

14 серпня державні та професійні свята в Україні не відзначають.

14 серпня в історії

14 серпня 1385 року розпочалися об’єднавчі процеси між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, які через кілька століть призвели до створення Речі Посполитої. Першим значним кроком стала Кревська унія, укладена цього дня.

Ця угода розв’язувала проблеми, що виникли в обох сторін. У Великому князівстві Литовському підтримки союзників потребував князь Ягайло – він був наймолодшим із синів свого батька, але саме йому той за заповітом передав свій титул великого князя. Зрозуміло, що таке рішення не могло влаштувати старших братів, і в князівстві назрівали феодальні розбрати та протистояння. Приблизно в подібній ситуації знаходилося й Польське Королівство. Там після смерті короля Лайоша (або Людовіка) II розпалася унія з Угорщиною. Синів у Лайоша не було – лише дочки. Одна з них стала королевою Угорщини, іншу – 11-річну Ядвігу коронували “королем” Польщі. Чоловічу варіацію титулу дівчина отримала задля підкреслення, що вона – панівний монарх, а не дружина короля. Зрозуміло, що владу Ядвіги також важко було назвати міцною. Тож об’єднання сил між Королівством Польським та Великим князівством Литовським було логічним виходом із ситуації. Князь Ягайло, за Кревською унією, зобов’язувався “на вічний час долучити свої землі, литовські та руські до корони Польської”, а також перевести своїх підданих до католицтва. В обмін він ставав королем спільної держави й одружився з Ядвігою.

Об’єднання держав, закріплене унією та династичним союзом, все ж таки не стало повним і тривалим. Надалі у Великому князівстві Литовському виникали рухи опору, умови унії переглядалися тощо. Для подальшого створення Речі Посполитої згодом довелося підписувати ще одну унію – Люблінську.

14 серпня 1775 року російська імператриця Катерина II видала маніфест, яким офіційно ліквідувала запорізьке козацтво. Його опублікували вже постфактум – після підлого знищення Запорізької січі під час повернення росіян зі спільного з козаками військового походу.

14 серпня 1947 року Пакистан та Індія здобули незалежність від Великої Британії. Акт про утворення незалежних держав на території колишньої Британської Індії раніше (18 липня 1947-го) прийняв парламент Великої Британії та підписав король Георг VI. Територію колишньої британської колонії розділили на індуїстський Індійський Союз (сучасна Індія) та мусульманський Пакистан (сучасні Пакистан та Бангладеш). Церемонію передачі влади в Карачі (початковій столиці Пакистану) провели 14 серпня. А у Делі – 15 серпня. Тому Індія та Пакистан святкують дні незалежності в різні дати.

14 серпня 1980 року 16 тисяч робітників Гданської корабельні імені Леніна вийшли на масовий страйк. Уже 15 серпня його очолив Лех Валенса. Це стало початком історії демократизації Польщі.

Масові протести робітників у Польщі розпочалися не з політичними, а з економічними вимогами. 1 липня 1980 року в країні вирішили підвищити ціни на м’ясні продукти та заборонили торгувати м’ясом приватним особам. Уже 8 липня розпочалися страйки на заводах у Любліні. Рух підхоплювали на інших підприємствах. Але як визначна віха в історію Польщі вписані саме події на Гданській корабельні. Там до “традиційних” вимог знизити ціни та підняти зарплати додалися суто політичні гасла. Спочатку люди вимагали відновити на роботі всіх, кого звільнили за спроби створювати вільні профспілки та брати участь у їхній роботі. На цьому підприємстві найяскравішим активістом вільних профспілок, який втратив роботу, був електрик Лех Валенса. Уже 15 серпня він сам приєднався до страйку своїх колишніх колег та став його лідером.

Поступово страйкарі перейшли до вимог дозволити роботу вільних профспілок і забезпечити громадянські права, у тому числі свободу слова та віросповідання. На низці інших підприємств країни розпочалися страйки солідарності на підтримку гданських протестувальників. 16 серпня сформували Міжзаводський страйковий комітет (MKS) під головуванням Валенси.

До кінця серпня в країні страйкували вже 750 тисяч людей. Цей рух однозначно спричинив переляк у представників панівної партії ПОРП (Польської об’єднаної робочої партії). Поруч із переляком були й ідеї фізичного придушення протестів. Представники інтелігенції та католицької церкви закликали владу піти на переговори з протестувальниками. Під загальним тиском політбюро ПОРП таки дійшло рішення піти на поступки страйкарям – з думкою просто не виконувати те, що пообіцяють. Тому зі страйковими комітетами заводів підписали угоди (з кожним – окремо). У Гданську з Валенсою та страйкарями угоду уклали 31 серпня. Вона гарантувала створення вільних профспілок. Надалі, спираючись на цю угоду, 10 липня 1980 року створили незалежну самоврядну профспілку “Солідарність”. Надалі ПОРП перестала виконувати домовленості, в країні розпочалась політична криза, ввели воєнний стан… Але вже наприкінці 1980-х владі довелося змиритися з невідворотним – легалізувати “Солідарність”, провести вибори та програти їх партії колишнього електрика Гданської корабельні та майбутнього першого президента демократичної Польщі – Леха Валенси.

14 серпня 1992 року почалася грузино-абхазька війна. Її історія схожа на історію абсолютної більшості воєн, що відбулися з розпадом СРСР. Причини було закладено ще за часів Російської імперії та посилено радянською етнічною політикою – переселенням народів. А потім ситуація підтримана росіянами з метою нібито “захисту” та доведена до стадії замороженого конфлікту під виглядом нібито “миротворчості”.

В історії Абхазії був період державності – у давнину. Згодом вона увійшла до складу Грузинської держави, а потім – Російської імперії. На початку приходу сюди радянських окупантів, 1921 року, створили окрему від Грузії Радянську соціалістичну республіку Абхазія. Вона проіснувала в такому статусі 10 років, а потім увійшла як автономія до складу Грузинської РСР. Однак у регіоні, принаймні, тричі – у 1950-ті, 60-ті та 70-ті – були масові виступи з вимогою виведення Абхазії зі складу Грузинської РСР. На тлі процесів розпаду, що почалися в 1980-х в СРСР, протистояння загострилося. І 1989-го зіткнення між грузинами та абхазами вже призвели до жертв.

Усе ж таки ключові політичні та юридичні рішення, що призвели до війни, прийняли вже після розпаду СРСР. Так, 21 лютого 1992 року в Грузії ухвалили рішення скасувати радянську конституцію 1978 року та відновити дію конституції Грузинської демократичної республіки 1921 року (на момент дії цієї конституції Абхазія не входила до складу Грузії). Верховна Рада Абхазії, своєю чергою, 23 липня 1992 року відновила дію конституції Абхазької радянської республіки 1925 року (за цим документом Абхазія була незалежною від Грузії). У відповідь на проголошення незалежності сепаратистами з Абхазії 14 серпня 1992 року грузинська влада направила до регіону поліцію та підрозділи Національної гвардії. Того ж дня спалахнули бої.

Війна зі змінними успіхами обох сторін, періодичними переговорами, припиненнями вогню та перемир’ями тривала протягом 1992-1993 років. Зрозуміло, що підтримку абхазьким сепаратистам (зокрема військовою технікою, а згодом і морською блокадою) досить швидко почала надавати РФ. 14 травня 1994 року в Москві за посередництва “російських миротворців” грузинська та абхазька сторони підписали угоду про припинення вогню та розведення сил. З того часу на означеній лінії розмежування між Грузією та Абхазією розмістилися нібито миротворці СНД (насправді російські військові). Як відомо, у 2008 році від фейкової “миротворчості” росіяни відверто перейшли до військових дій, а потім визнали “незалежність” Абхазії.

Церковне свято 14 серпня

14 серпня православні відзначають Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, свято Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородиці  та семи мучеників Маккавеїв.

У цей день вшановують семеро братів Маккавеїв, їхню матір Соломонію та вчителя Єлеазара. Вони жили в II столітті до Різдва Христового за часів безбожного сирійського царя Антіоха Епіфана (175-164 рр. до н. е.). Він намагався змусити юдеїв перейти на поганську віру. Святий Єлеазар був старозавітним священником, дев’яностолітнім старцем, якого погани прирекли на муки, коли не змогли змусити перейти у свою віру. Він помер, а тоді схопили його учнів – сім братів Маккавеїв: (Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела) та їхню матір Соломонію. Їх усіх судив цар Антіох Епіфан. Вони відмовилися принести жертву язичницьким богам. Кожного з них піддали мукам на очах в інших і матері, й усі вони померли від тортур. А, побачивши мученицьку смерть усіх своїх синів, померла й мати.

Народні прикмети

Якщо всі троянди вже відцвіли, будуть ранні холоди.

Яка погода 14 серпня, така ж буде 28 серпня.

Дощовий день – до дощового вересня.

Що не можна робити 14 серпня

Не можна їсти м’ясо, яйця і молочну їжу, влаштовувати гучні гуляння.

Не можна сваритися, лаятися та ображати близьких.