Непомітний субетнос Слобожанщини: горюни, хто такі?
На Сумщині в Путивльському районі поблизу Білопілля розташоване типове українське село Линове. А от люди, котрі в ньому мешкають, мають специфічну етнічну самоназву — горюни.
Про них розповідає інтернет-проєкт Ukraїner. На перший погляд, неспеціалісту, важко визначити, що перед нами представники старовинного вимираючого етносу. Здавалося б, їхня мова — типовий суржик, притаманний багатьом селам україно-російського прикордоння. І якби не старенькі бабусі, котрі дбають про збереження народних традицій, пам’ять про них, напевне, давно стерлася б.
Пісенна традиція села Линове Путивльського району є елементом нематеріальної культурної спадщини Сумської області. Лукерія Андріївна Кошелєва 1924 року народження — найстарший носій та берегиня давньої співочої традиції. На відео у її виконанні звучить пісня «Поля чістає». Запис від 25 листопада 2012 року, з архіву Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв.
Як же утворюється субетнос та де його роль у створенні нації?
Як пояснює «Політологічний словник«, «Субетнос (лат. sub — під і грецьк. ethnos — народ)— локальна внутріетнічна група — частина етносу, яка вирізняється своїми господарськими, побутовими, культурними (у тому числі діалектними особливостями мови) та іншими специфічними рисами. Субетнос має елементи спільної етнічної самосвідомості й внутріетнічну самоназву — мікроетнонім. Субетноси становлять основну етноутворюючу одиницю і шляхом неантагоністичного суперництва роблять внутрішню структуру етносу найбільш гнучкою, не порушуючи етнічної єдності, особливо необхідної на такій стадії етногенезу, як його зародження.»
Як показують дослідження етнографічного проєкту Ukraїner, з 16-го по 18-століття значна кількість російських переселенців із Московського царства та білоруських і литовських — з Великого князівства Литовського оселилися на цих землях та разом із місцевим автохтонним населенням — сіврюками (нащадки племінного союзу сіверян) і стали основою горюнської етнічної групи.
Уперше горюни згадуються у у працях путивльських писців 1591 року . Враховуючи етнічну строкатість Слобожанщини, присутність у горюнській культурі елементів побуту та традицій українського, російського та білоруського народів є цілком природною.
Ось як мешканці села Линово розповідають про себе для каналу Ukraїner.
Нині немає єдиного пояснення етимології слова «горюни». Серед місцевих мешканців поширеною є версія про те, що в давнину тут жилося важко і люди горювали. Є також версія, що перші поселенці жили на горі або ж в оточенні лісів, що постійно горіли.
А запис самобутної пісні, яку згадували бабусі-линовчанки є на Ютюб-каналі Вікторії Гавриленко. Вона пише: «Пісенна традиція села Линове Путивльського району — елемент нематеріальної культурної спадщини Сумської області. Носієм елементу є народний аматорський фольклорний колектив «Горюночка» Линівського сільського клубу.»
Коли дізнаєшся про такі історичні нюанси, естетика пісні-переможниці фіналу національного відбору конкурсу «Євробачення 2020» вже не видається чимось неприродним для української культури, як про це писали користувачі соцмереж.
