Чоловічий та жіночий погляд на трагедію: у Харкові відбулася гучна прем’єра
У Харківському національному академічному театрі опери та балету імені М. В. Лисенка відбулася премʼєра хореографічної вистави «У скронях. Жнива» – у межах національного фестивалю «Схід Опера Фест — 2026». Хореографи-постановники Костянтин Томільченко та Іван Юрків розповіли МГ «Обʼєктив» про символізм, який вклали у виставу: переживання сучасного чоловіка та трансформацію жінки через особисту трагедію.
Це дебют авторського проєкту Томільченка на харківській сцені. Над постановкою він працював разом із Юрківим, а музику для вистави написав композитор Сергій Бакай. У постановці взяли участь артисти ХНАТОБу, а також Дмитро Кондратюк, Олександр Павлюченко та Владислав Михайленко.
Вистава складається з двох частин. За задумом авторів, «У скронях» та «Жнива» — це дві різні перспективи однієї реальності: чоловіча та жіноча. Водночас постановка не розділяє ці історії, а об’єднує їх в одну розповідь про людей, які живуть в одному часі та в одній країні.
«До цього була ідея. Я просто зробив соло. Я взяв просто палицю і надихнувся, і наповнив цей символ всім тим, чим я, в принципі, побачив, що я хотів сказати. І з цього соло виріс такий маленький перформанс на 30 хвилин», — згадував Томільченко.
Хореограф зазначив, що знайшов серед своїх колег однодумців, завдяки яким соло перетворилося на повноцінний перформанс.
«Я запросив хлопців і зрозумів, що я не один такий, і є люди, є хлопці, які теж хочуть на сцені за допомогою танцю сказати щось від себе. Про життя, про любов, про зневіру, про засудження, про мотивацію, про… дуже багато. Це, знаєте, все те, що бентежить чоловіка, всі ті навантаження що випадають на його долю», — поділився він.
За словами Костянтина, палиця, навколо якої побудовано перформанс, може мати багато значень для глядача.
«Це символ. Це хрест, який в певний час чоловік несе на собі. Він на цьому хресті, за допомогою цього хреста. Він у щось вірить, він змушений робити, те, що суспільство вимагає. Тому ця палиця — це дуже багато символів: і зброя, і хрест, і якийсь внутрішній стрижень», — розповів постановник.
Друга частина — «Жнива» — показує жіночу перспективу. На сцені з’являються артистки балету ХНАТОБу, а сама історія розгортається від святкування жнив до особистої трагедії головної героїні та її подальшого прийняття.
«Друга ідея виникла на фоні, коли ми ставили перший акт, він вийшов на 30 хвилин, і він був важкий такий, знаєте, і хотілось більше, все ж таки світла, добра, якогось оптимізму. І на фоні цього ми з Костею думали, гадали, перебрали різні варіанти і створили сюжет саме для дівчат. І ці дві частини, вони перегукуються між собою. І після такого напруженого першого акту, другий акт вийшов такий теплий, будемо так говорити, світлий і оптимістичний», — розповів хореограф-постановник другого акту Іван Юрків.
Він пояснив, що початок «Жнив» побудований на образі збору врожаю — традиційно це час свята та радості. Саме цю атмосферу учасниці намагалися передати у своєму першому танці, розповів Іван. Однак згодом на сцені з’являється головна героїня зі зламаною палицею — символом особистої трагедії, втрати чи внутрішнього спустошення. Через цей образ постановники показують, як жінка переживає події, що відбуваються навколо неї, пропускаючи їх крізь власний досвід. Саме після цієї сцени героїні переходять до обряду, який стає наступним етапом їхньої історії.
Саме сцена з обрядом, за словами Івана, є його улюбленою у другій частині вистави.
«Обряд — це для мене перехід між трагедією, усвідомленням і прийняттям. Вона приймає, вона перероджується саме в обряді. Дівчата їй в цьому допомагають, і вона, знаєте, як фенікс, по-іншому дивиться на цей світ, по-іншому транслює свій внутрішній стан. Ми живемо в такий час, коли у нас багато навколо трагедій, насправді, і ми, на жаль або на щастя, навчилися жити далі. І якраз головна героїня в цьому стані, вона приймає, вона продовжує жити далі, продовжує творити, тому що життя на цьому не закінчується, а тільки перероджується. Це її етап, це її рівень, на який вона повинна перейти», — підкреслив він.
У фіналі вистави чоловіки з першої частини виходять на сцену до жінок.
«Це класний метафоричний, непрямий хепі-енд, ми всі поряд, але водночас далеко, і при цьому ми всі єдині і ціле. Ми разом і ми будемо рухатись далі. Це щоб люди відчували більше оптимізму і вірили в краще. Але і бачили, що відбувається, не ігнорували це, і розуміли», — пояснив Іван.
