Зміна театрального дрес-коду: як харків’яни вдягаються до театрів (відео)

Епоха вечірніх суконь та фраків, у які вбиралися люди до театру, лишилася у минулому. Зараз у партерах філармонії можна побачити глядачів у рваних джинсах та яскравих кедах.

Аліка Піхтерева, кореспондентка

Харків — місто, яке в Україні прийнято вважати «культурною столицею». Наразі тут функціонує 6 державних та близько 30 недержавних театрів. Сьогодні ми спробуємо дізнатися від артистів, як на їхню думку виглядає сучасний глядач.

Головний диригент Харківської філармонії приміряє фрак, зшитий спеціально для виступів у оновленій великій залі. Юрій Янко каже: у цьому вбранні глядачі найчастіше бачать лише спину капельмейстера.

Юрій Янко, головний диригент Харківської обласної філармонії

Сделали легкую ткань. Если б это был простой пиджак — она была бы плотнее, но публика этого не видит, зато мне очень легко и удобно.

Працівники оркестру, каже диригент, відкриті до експериментів. Грали і у джинсових костюмах просто неба, у вишиванках та простих сорочках. Проте класичному стилю приділяється найбільша увага.

Юрій Янко, головний диригент Харківської обласної філармонії

Сегодня это всё очень демократично. Но я сторонник того, что если взять наш зал — он настраивает тебя иначе. Хочется, чтобы люди надевали вечерние платья. Ну хотя бы костюмы, галстуки.

Молода режисерка Ольга Турутя-Прасолова кілька років працює у театрі Пушкіна. На рахунку мисткині 5 вистав на малій та основній сценах. Найбільш гучною, каже Ольга, є постановка «Онєгін». Вистава не має єдиного героя, тут кілька Тетян та Євгенів, а поезія, пластика, музика — рівноправні та взаємодоповнюються. Все це, на думку режисерки, розкриває десятки паралельних тем, яких торкався Олександр Пушкін. Ольга зізнається, що їй було б приємно бачити на виставі глядачів у вечірніх туалетах з віялами та тростинами.

Ольга Турутя-Прасолова, режисерка

Іде людина, наприклад, з роботи і вирішила зайти до театру — це спонтанне рішення, не всі встигають. Одного мого знайомого зупинили, коли він йшов з рюкзаком. Адміністратор його зупинила, ще й перепутала з дівчиною. Але я б не стала обмежувати глядача і казати: ходіть лише в вечірніх сукнях.

Олег Замятін та Борис Куріцин — актор та завліт київського театру імені Лесі Українки, який прибув до Харкова з гастролями. Трупа їздить Україною, від Слов’янська до Львова. Служителі Мельпомени кажуть: вистави глядачі завжди сприймають з великою уважністю та зацікавленістю, а от стосовно зовнішнього вигляду однозначно судити важко.

Олег Замятін, актор театру ім.Лесі Українки (Київ)

Дійсно спростилася ситуація. І не тільки тому, що не вдягають вечірні сукні й костюми. Біль, який ми, актори отримуємо під час вистави, завдяки мобільним телефонам — це такі стріли, які пронизують нас. 

Борис Куріцин, керівник літературної частини театру ім.Лесі Українки (Київ)

Спогади мого дитинства про театр — це пахощі парфумів, це жінки, які приходять в чоботах і перевдягають інше взуття. Сьогодні інші формати і сьогодні інше життя.

Аліка Піхтерева, кореспондентка

У Німеччині існує система, яка глушить мобільний зв’язок у театрах, аби дзвін не заважав артистам. Запізнення на кілька хвилин позбавляє глядачів можливості побачити виставу. Верхній одяг обов’язково здається до гардероба. Подібні правила існують і в українських театрах, проте, констатують артисти, дотримується їх не кожен.