• Воскресенье 22.05.2022
  • Харьков +10.58°С
  • USD 29.25
  • EUR 30.77

7 квітня експрестест підтвердив COVID-19 у харківського далекобійника

Интервью   
7 квітня експрестест підтвердив COVID-19 у харківського далекобійника

Про стан чоловіка, який їздив вантажівкою до Росії, журналістам Медіа групи «Об’єктив» розповіла його сусідка, яка ледве домоглася ушпиталення хворого попри медичну бюрократію.

Пані Валентина В. — активна пенсіонерка, котра все життя займала керівну посаду на Південній залізниці – трясла місцевих лікарів та грозилася звернутися в усі причетні інстанції задля порятунку сусіда. Через медичні формальності її сусід Олександр Б., якого з високою температурою завернула до України російська митниця, кілька днів знаходився в безпорадному стані через високу температуру, а лікарі відмовлялися його ушпиталювати.

— Пані Валентина в деталях розповіла історію захворівшого на коронавірус сусіда-водія:

—  Мешкаємо ми на Мереф’янському шосе, в Основ’янському районі. Мій сусід, далекобійник, їздить у рейси по Росії. Передостанній його рейс почався десь 10-12 березня. Того разу він був у Москві й у Петербурзі. Звідти привіз товар до Києва. Повернувся додому, до Харкова 27-го березня, розвантажився і три дні ремонтував машину. Ремонтував в суботу, в неділю і в понеділок. Вдень він працював, а вночі  повертався спати додому.

У вівторок, 31-го березня, завантажив знову фуру і поїхав у рейс – знову в Росію. Мав доправити вантаж до Вітебська.

Прибувши на пункт пропуску без проблем пройшов митний контроль. Українські митники та прикордонники температуру йому не міряли.

«Гоптівка» — пункт пропуску на кордоні з Росією, через який пропустили хворого далекобійника.

Але коли приїхав на місце впуску до Росії, тамтешні прикордонники виявили, що в нього +37,7 С. Далі його не пустили й викликали російську бригаду швидкої допомоги. Медики прибули, але – без експрестестів. Його завернули назад, до України, сказали, щоб викликав швидку в своїй країні.

Він повернувся на український пункт пропуску, повідомив про ситуацію прикордонників. Ті також викликали швидку. Українські медики, як і російські, прибули на місце виклику без експрестестів, сказавши, що їх не мають. Послухали дихання, теж поміряли температуру і підтвердили, що вона +37,7 градусів за Цельсієм.

Склалася патова ситуація – ні додому, ні в Росію не пускають. Олександр зателефонував своєму керівнику, попросив водія на заміну – в рейс. Начальник привіз іншого водія, той сів за кермо і поїхав до Вітебська. Той самий начальник підвіз мого сусіда Олександра власною автівкою на зупинку автотранспорту „Одеська”, а далі той вже громадським автобусом дістався до свого будинку.

Тож повернувся він додому того ж дня – 31-го березня, на мій подив – вже в масці. Ми мешкаємо з ним в одному тамбурі. Він подзвонив, я відчинила двері на площадку й остовпіла: „Сашко, — питаю, — що трапилося?!” Це було вже аж близько 16-ї години.

„Мене завернули, – каже, – у мене є підвищена температура”. Тож я його впустила, двері на площадку замкнула, і він пішов до себе.

— Пані Валентино, а чи ви спілкувалися із своїм сусідом увесь цей час?

— До нього не ходила. Але ж його мобільний телефон в мене є! Я йому постійно телефонувала, цікавилася станом, ставила запитання: чи потребує чогось?

Продуктами він запасся, бо коли дізнався, що в нього запідозрили коронавірус, зателефонував братові, в чиїй квартирі мешкає, і розповів про свою халепу. Брат йому порадив: „Закупи продукти, щоб сидіти в обсервації, нікуди не виходити”. Тож мій сусід так і зробив: запасся харчами дорогою додому, поблизу нашого будинку, а на Одеській ще раніше купив ліки.

Лікарі швидкої допомоги йому сказали, що він має два тижні сидіти на карантині вдома. До речі, лікарі швидкої повідомили про цей випадок у нашу лікарню.

— У яку саме, пані Валентино. В інфекційну?

Ні, у нашу, першу міську. Це все було ще 31-го березня.

— З цього моменту ним з медиків хтось опікувався, перевіряв?

— Ніхто не опікувався, ніхто не прийшов і нічого не спитав. Я тільки у нього постійно питала телефоном: „Як ти, Сашко?” – „Нічого”, – каже. „У тебе є, що їсти?” – „Є.” Ну, й гаразд.

Хоча, він, як приїхав – одразу сказав, що мучить кашель. Він – курець, раніше, коли вдома палив, то і в мене в квартирі чутно було той запах – повно диму. А тут каже телефоном: „Тьотю Валю, я курити не можу. Тільки візьму сигарету, то такий кашель, що задихаюся”. І через те він увесь цей час, поки був вдома, не курив.

А 6 квітня йому стало гірше. Каже: „Сил немає піднятися, так мені погано”. Я йому й кажу: „Викликай швидку!” Він викликав. Розказав їм усе оце, що я зараз. А лікарі швидкої й кажуть: „Зв’язуйтеся зі своїм сімейним лікарем. Якщо він вирішить, що Вас треба покласти до лікарні – ми Вас заберемо. А якщо ні – Вас лікуватимуть вдома.” І не забрали.

— Чому? Він не зв’язався із сімейним лікарем? Чи той так вирішив – не ушпиталювати?

— Він не міг зв’язатися, бо не мав номеру телефону лікаря. Коли я про це почула, то подзвонила до свого дільничого лікаря. Адже ми з ним ставали на облік у тій самій лікарні. Я вирішила, що мій лікар передасть далі цю інформацію.

Подзвонила, розповіла про цей випадок, пояснила, що „швидка” його не забрала. Мій дільничій лікар спитав: „З ким у нього підписана декларація?”  Я кажу: „З Малигіною, але він не має її телефона”. Я назвала прізвище, яке мені озвучив Олександр. Мій лікар каже: „Я зараз їй подзвоню, скажу, а вона з ним зв’яжеться”.  Я продиктувала мобільний телефон.

Харківська міська лікарня №1, до якої зверталася пані Валентина

 

Через трохи часу мій лікар сам подзвонив Саші й каже: „Я – ваш дільничій лікар, але Ви у мене декларацію не підписували, то ж до мене – ніяких претензій у Вас немає. Я Вами займатися не буду. Шукайте свого лікаря.”

— „Замєчательно”…

— Так, „замєчатєльно”: бо в нього ж немає номера того лікаря! Але добре, що я маю стаціонарний телефон. О пів на одинадцяту ранку я дзвоню на в регістратуру нашої лікарні. Додзвонилася, пояснила, що у нього немає номеру телефону його лікаря. А мені й кажуть: „Добре, у неї саме прийом хворих, зараз перекажемо.”

Я знов сказала номер телефона мого хворого сусіда, сказала, як його звати. Регістраторка каже: „Зараз піду до лікарки, скажу їй”.

Пішла вона до лікарки, сказала. Через деякий час до сусіда дзвонить медсестра і питає: „Ви у нас декларацію оформлювали?” – „Так” – „Але я її не знаходжу в комп’ютері у нас. Я ще раз передивлюся і Вам перетелефоную”.

— Вона не знайшла декларацію?

— Так. Через якийсь час знову дзвонить йому і каже: „Ваша декларація анульована”.

— Як так?

— Чому анульована? А річ у тім, що він прописаний у Миколаєві. Минулого року в нього було „білокровіє”. Він два місяці тут лежав у онкології, а потім дізналися, що він прописаний у Миколаєві, в паспорт зазирнули, його виписали швиденько і поїхав він лікуватися до Миколаєва. Там три місяці перебував в онкологічному відділенні.

А ще, на лівій нозі у нього – до коліна – протез. Він колись у поїздці відморозив ногу, її відрізали. І через те, що ходить на протезі, у нього стерся тазостегновий суглоб. Було боляче ступати. Його поставили на чергу в Миколаєві, щоб зробити операцію. Але для цього довелося там підписати декларацію з лікарем. Він там її оформив, а відповідно, по  комп’ютеру стало відомо, що тут у Харкові вона автоматично анульована.

— А він не знав, що тут не має лікаря?

— Так, не знав, звичайно! Ось так і сталося.

А вчора вже увечері я йому сказала: „Сашо, не будемо цим „б…” нічого пояснювати. А роби так: викликаєш „швидку” і кажеш: Я – самотній. Мені 55 років. У мене сильнющий кашель. І мені так погано, що я не можу з ліжка встати, навіть води взяти.”

— І це все – правда? Він був у такому стані?

— Так, вчора він був у такому стані. Щоправда, на ноги він ще міг ставати, але я наказала йому про це не згадувати.  І кажу йому: „Хай тільки ці „б…” спробують не приїхати! Так я й до Ляшка дійду, до Віктора, і на 15-45 додзвонюся. Все! Я їм влаштую!”

Вранці 7 квітня він викликав швидку, вони приїхали і його забрали.

Забрали о пів на 9 ранку. Поклали у 22-гу інфекційну лікарню. Зробили там експрестест, і діагноз COVID-19 підтвердився.

Харківська обласна клінічна інфекційна лікарня №22, куди було ушпиталено хворого на COVID-19 далекобійника Олександра.

 

На цьому все скінчилося, але того ж дня о десятій ранку дзвонить мені мій лікар. Бо, коли експрестест підтвердився, то одразу зателефонували в першу лікарню. Тож він мені дзвонить і питає: „Як Ви перетиналися із хворим Б.?” Я кажу: „Та як? 31-го відчиняла йому двері, а сьогодні він пішов – зачиняла за ним двері. Отак. До нього не ходила.” Він мені й каже: „Ви глядіть, якщо у Вас з’явиться температура або кашель, то Ви одразу мені телефонуйте!” І на цьому – все.

А я сиджу й думаю: „А продезінфікувати ж треба?!”

— Звісно, треба. Ви зателефонували в санітарну службу?

— Немає у нас санслужби. Я подзвонила 15-62. І пояснила їм ситуацію. Вони сказали: „Добре, ми все вирішимо”. Через півтори години мені зателефонувала жінка з Основ’янського відділу міськради й спитала: „А звідки Ви знаєте, що в тій квартирі – „корона”? А я їй і кажу: „Мені дзвонив дільничій лікар”, і назвала прізвище, ім’я, по-батькові. І що він з першої міської лікарні.

Напевно, вони його знайшли і він теж це їм сказав. Бо о шостій вечора приїхала оця „зараза”, побризкала коридор, і ліфт, і мій тамбур.

— У Вас в квартирі провели дезінфекцію?

— В квартирі – ні. Тільки в тамбурі. Нащо мені в квартирі? Воно таке вонюче, що я помру тут від самого запаху!

— Але ж Ви – контактна особа, Вам теж мали би зробити експрес-тест.  

— Ну… У мене поки ще немає ніяких ознак.

— Ви ж розумієте, що через Ваш вік, Ви – в групі ризику? Вам же – 77 років!

 — Так! І – я знаю, що в групі ризику.

— За вашим станом потрібно ретельно стежити.

— Так, правильно! Знаєш, що? Знайди мені телефон Кернеса, а я йому зателефоную!

Нагадаємо, сам міський голова опублікував власний мобільний телефон, на який люди похилого віку можуть йому телефонувати і написав: «Для людей старшого віку, які перебувають у найбільшій зоні ризику, міська влада і підготовлені нами волонтери готові надати будь-яку необхідну допомогу. Зокрема — купити і доставити додому їжу і медикаменти, вигуляти вашого собаку і багато іншого. Ті, кому необхідна така підтримка — телефонуйте прямо мені на мій особистий телефон  +38 067 579 47 47«.

Телефон активній пенсіонерці було надано.

Автор: Вікторія Березка

Вы читали новость: «7 квітня експрестест підтвердив COVID-19 у харківського далекобійника»; из категории Интервью на сайте харьковской телерадиокомпании «Simon»

  • • Больше свежих новостей из Харькова, Украины и мира на похожие темы у нас на сайте:
  • • Категории: Интервью, Общество, Харьков; Теги: , , ;
  • • Воспользуйтесь поиском на сайте Объектив.TV и обязательно находите новости согласно вашим предпочтениям;
  • • Подписывайтесь на социальные сети Объектив.TV, чтобы узнавать о ключевых событиях в вашей стране и городе;
  • • Дата публикации материала: 8 апреля 2020 в 16:25;
  • Корреспондент Вікторія Березка в данной статье раскрывает новостную тему о том, что "7 квітня експрестест підтвердив COVID-19 у харківського далекобійника".

×

Tакже вы можете позвонить в редакцию по телефонам (057) 763-12-12, 763-14-14 или написать нам в Телеграм.