• Суббота 24.10.2020
  • Харьков +13°С
  • USD 28.27
  • EUR 33.41

Скоро у Харкові. Ексклюзивне інтерв’ю з режисеркою Дар’єю Онищенко про її фільм “Забуті” та нову копродукційну картину

Интервью    4842
Скоро у Харкові. Ексклюзивне інтерв’ю з режисеркою Дар’єю Онищенко про її фільм “Забуті” та нову копродукційну картину

Унікальна українська кінострічка “Забуті” вже зібрала нагороди на кінофестивалях міжнародного рівня. Незабаром відбудеться її харківська прем’єра. Спеціально для медіагрупи “Об’єктив” режисерка фільму Дар’я Онищенко розповіла як створювали цей проєкт. 

Найбільший кінофестиваль Східної України Kharkiv MeetDocs стартує вже цього місяцю. Пандемія коронавірусу і його змогла частково перенести в онлайн простір, але повністю відмовитися від гучних прем’єр та справжніх емоцій організатори не змогли. Тож з 29 по 31 жовтня у Харкові фестиваль документального та ігрового кіно відкриє свої зали глядачам (з дотриманням усіх карантинних обмежень). Дивувати будуть українськими кінокартинами, що вже наробили галасу у Європі. Одна з таких стрічок — ігровий повнометражний фільм Дар’ї Онищенко “Забуті”.

Ця історія розповідає про україномовну сім’ю з Луганська, яка намагається залишити непідконтрольну територію і переїхати до Києва. Головна героїня Ніна, молода вчителька української мови, закохується в Андрія – хлопця-сироту, який теж бореться з несправедливістю в окупованому місті. Окрім проблеми переселенців у фільмі лишається місце для любові та віри в майбутнє.

Кадр з кінофільму “Забуті”
Трейлер кінофільму “Забуті”

А знімали кінокартину українські митці у копродукції зі швейцарцями та з підтримкою Міністерства культури України. Світова прем’єра “Забутих” відбулася в жовтні 2019 року на Варшавському міжнародному кінофестивалі. І ось майже через рік фільм нарешті доїхав до Східної України.

Медіагрупі “Об’єктив” з перших вуст вдалося дізнатися про шлях кінокартини від ідеї до прем’єри. Подробиці зі знімального майданчика, особливості створення фільмів у копродукції та подальшу долю “Забутих” – в ексклюзивному інтерв’ю з режисеркою стрічки Дар’єю Онищенко.

Війна на Донбасі досі триває і ця тема дуже болить у багатьох українців. Якими принципами Ви керувалися розпочинаючи роботу над фільмом? Звідки прийшла ця історія?

Я живу між Мюнхеном та Києвом вже багато років. Працюю в Німеччині, але в авторському кіно мені важливо робити фільми про те, що мене справді хвилює. І це – моя батьківщина. Я активна членкиня нашої української діаспори, але і в Україні останні роки проводжу все більше часу. З самого початку війни, ще навіть з Майдану, я шукаю саме в Україні цікаві для себе теми, натхнення, гострі проблеми та питання, які можна втілити на екрані. До цього фільму я працювала над історією про Українську Гельсінську групу, де також йшлось про збереження української мови та культури, але наприкінці 80-х років. Після Майдану, коли так швидко розвивались всі трагічні події на Сході, я зрозуміла, що треба робити історію про те, що відбувається зараз. Мені потрібен був деяких час для здобуття відстороненої оцінки, бо робити фільми про війну – це взагалі важке завдання, коли тебе переповнюють особисті почуття та емоції. Потрібен час, щоб проаналізувати ситуацію, усвідомити, що саме ти, як автор, хочеш донести до глядача. І так я вирішила в якийсь момент не ставити війну на перший план, а розповісти історію через життя простих людей, тих, хто відчуває себе “Забутими”.

Кадр з фільму

Хто став першоджерелом інформації про життя на окупованих територіях?

Я багато подорожувала Україною вже після початку війни, була на Сході. Забуті – це фільм заснований на реальних історіях людей з окупованих територій, в основі якого лежать інтерв’ю з переселенцями, військовими, спілкування з безпосередніми учасниками подій. З окупованих територій люди писали мені в соцмережах, звичайно, не називаючи себе, бо бояться за свою безпеку та безпеку своїх близьких. Також в мене є друзі в Луганську. Наша головна актриса Марина Кошкіна, до речі, сама з Луганської області. Звичайно, це художня історія і узагальнення моїх особистих вражень, але на мою думку, цей фільм досить об’єктивний і щирий, який не ідеалізує ситуацію з обох боків блок-постів. 

Якщо вже торкнулися теми акторського складу… Як підбиралися актори? Наприклад, Даниїл Каменський, який зіграв одну з головних ролей, відомий всім по фільму ”Сторожова застава”. У Вашій стрічці він постав у драматичній ролі. Чи не було сумнівів та побоювань? 

В нас досить довго тривав кастинг. Особливо важко було знайти головну героїню. Марину Кошкіну я запросила на кастинг супроти нашим уявленням – ми шукали брюнетку, трохи старшу за Марину. Але коли я побачила, наскільки Марина Кошкіна інтуїтивно відчуває роль, наскільки вона професійно ставиться до своєї роботи – я була справді у захваті. В ній відчувалась безмежна внутрішня напруга – це те, що я дуже ціную в акторах. Вона чимось нагадала мені героїнь Ларса фон Трієра. Я вже після першого кастингу з Мариною зрозуміла, що вона розбила мої уявлення про цю роль і внесла в неї щось зовсім нове. Режисерам інколи дуже корисно позбавлятись власних стереотипів та зробити крок далі, поза власних уявлень, тому я люблю запрошувати акторів на кастинг, супроти початковому опису героїв. Так само було і з Василем Кухарським – я не очікувала, що Юрій буде саме таким. Для мене фільм – це процес, пошук, який триває до самого завершення фільму і виходу на екрани. Кухарський зробив свого героя настільки суперечливим, чутливим. Це дуже сильний актор, з широким діапазоном.

Кадр з фільму. Марина Кошкіна у ролі Ніни, Василь Кухарський у ролі Юрія 

Щодо Даниїла Каменського – він дуже сподобався мені вже під час кастингу, повністю відповідав ролі, але я більше боялась дещо іншого – привабливі, гарненькі хлопці-актори рідко коли гарно грають, бо занадто багато думають про свій зовнішній вигляд. На жаль, це дуже часто можна помітити на кастингу. І серед жінок так само. А справжні актори мають не боятись виглядати некрасивими, живими. В молодому віці багатьом вродливим акторам важко відучити себе від цієї поганої звички – хотіти подобатись… Але коли я почала працювати з Даниїлом я помітила, що йому ця роль справді важлива, він хотів над нею працювати, дуже серйозно ставився до репетицій. Він талановитий молодий актор. Дуже рада що в Португалії саме він отримав приз за найкращу акторську роботу в “Забуті”.

Кадр з фільму. Даниїл Каменський у ролі Андрія

– Одну з ролей зіграла відома українська художниця Марія Куликовська. У неї є артперформанс, коли вона знищує свої скульптури, повторюючи правдиву історію, яка відбулася в центрі сучасного мистецтва IZOLYATSIA у 2014 році в Донецьку. Чому вирішили долучити і її до фільму?

– З Марією Куліковською я познайомилась в Мюнхені два роки тому, коли в неї проходила там своя особиста виставка. Мені тоді дуже запали в душу її скульптури й після виставки, познайомившись з Марією, я дізналась від неї історію її скульптур і історію трагедії на заводі Ізоляція. Ця історія дуже перетиналась з нашим сценарієм і я запропонувала Марії зробити в фільмі власний артперформанс. Це був наш спільний з нею експеримент – спробувати поєднати різні види мистецтв на екрані. Вже пізніше я вирішила також довірити Марії роль журналістки. Це її перший акторський дебют і мені дуже приємно, що багато хто відмічає саме цю героїню. Маша отримала вже багато компліментів.

А взагалі, як довго Ви готували цей проєкт? 

– Розробка проєкту тривала майже два роки. Ми збирали багато інформації, це завжди довгий шлях від початкової ідеї до завершеного сценарію, але ще довший шлях до отримання фінансування. Було декілька разів, коли в мене справді не вистачало терпіння і хотілось все кинути. Майже в усіх інших професіях результат роботи отримуєш набагато скоріше, ніж в кіно. Кожен фільм – це довгий шлях з багатьма перешкодами. І тому зараз у мене почуття, ніби то я ще одну дитину виростила… Дуже радію, що фільм нарешті вийшов і його побачила публіка. 

З бекстейджу фільму “Забуті”

– “Забуті” – це українсько-швейцарська копродукція. У чому полягає особливість виробництва копродукційного фільму та як переконували швейцарських продюсерів, що проєкт вартий уваги?

– Головна передумова вдалого копродукційного проєкту – це взаєморозуміння між партнерами. З самого початку дуже важливо аби склався цей копродукційний пазл, аби всі партнери вірили у твій проєкт і боролись за нього. Окрім цього важливо розуміти, чому в копродюсери вибрана та чи інша країна. В нашому випадку Швейцарія виступила міноритарною стороною, а Україна, відповідно, – мажоритарною. Тобто більша частина фінансування надійшла від українського міністерства культури. Швейцарія, як відомо, нейтральна країна, яка ніколи не ув’язується в ніякі політичні конфлікти. Більш того, відомо, що і багато росіян, і багато заможних українців саме у Швейцарії мають свої фінансові збереження. Як переконати швейцарських продюсерів вкласти гроші в проєкт про війну в Україні? В такому випадку я завжди раджу шукати глобальні та актуальні теми в самому проєкті. В нашому випадку це була тема переселенців, біженців, яка зараз також є важливою в усій Європі. Я також наголошувала на тому, що окупованих територій в нашому світі, на жаль, багато. Це не тільки так звані “ЛНР” і “ДНР”, тому схожі трагедії трапляються по всьому світу – це робить наш фільм важливим для міжнародного глядача. Це була перша офіційна копродукція між Україною та Швейцарією, ми знайшли партнерів, які дуже вболівали за цей проєкт. У Швейцарії ми робили переважно постпродукцію – монтаж та писали музику.

Кадр з фільму

Мої попередні стрічки також були копродукціями, я давно працюю в цій сфері, тому що мені подобається працювати з інтернаціональною командою, збільшувати коштом цього власний досвід, вчитись чомусь новому.

– Яка подальша доля фільму? 

– По нашому фільму, як і по багатьох іншим, сильно вдарила пандемія. Багато фестивалей пішли в онлайн або були скасовувані. Але ми встигли відсвяткувати нашу світову прем’єру ще до початку пандемії в конкурсі Варшавського міжнародного фестивалю. Це фестиваль класу “А”, тому мені дуже приємно, що там ми отримали і наш перший приз – особливу відзнаку журі. Ми вже показали наш фільм в Австрії, в Португалії, в Італії, в Німеччині, незабаром покажемо в Сербії та в Туреччині. Я сподіваюсь, що друга хвиля пандемія не накриє знову Європу “з головою”, що вдасться потрапити на інші фестивалі. В Києві, як ви знаєте, ми були фільмом-відкриттям фестивалю “Молодість”, і в деяких містах вже вийшли в кінопрокат. Після прокату також планується вихід на онлайн платформах. В деяких країнах нас також хочуть показати в кінотеатрах, наприклад, в Португалії.

– Чи почали вже працювати над чимось новим? 

– Зараз я працюю над декількома новими проєктами. Один з них – це німецько-швейцарсько-українська копродукція, психологічний трилер, дії якого розгортаються частково на Донбасі, частково у Швейцарії. В основі сюжету лежить твір відомого швейцарського письменника, ім’я якого я не хочу поки що називати. Зараз ведуться перемовини щодо отримання прав на твір. До цього проєкту мене долучила відома німецька компанія “Мейз Пікчерс”. Вони побачили “Забуті” і після цього звернулись саме до мене. Копродюсери у Швейцарії ті ж самі, що були й на попередньому фільмі. Продюсер цього проєкту в Україні Поліна Герман зі своєю компанією UP UA STUDIO. Цікаво в цьому проєкті те, що там не йдеться конкретно про війну на Сході. Головна тема нового фільму – вплив різних засобів масової інформації на нашу свідомість. Зараз, особливо під час пандемії, ми всі існуємо у соцмережах, проводимо майже все життя в комп’ютерах і телефонах – як це впливає на наші стосунки один з одним, як цим користуються політики, як це використовується під час збройних конфліктів. Це цікава і глибока тема, дуже актуальна. В проєкті братимуть участь відомі німецькі та швейцарські актори.

Ми з Поліною щойно представили цей проєкт на пітчингу Державного агентства України з питань кіно у секції міноритарної копродукції. Тобто такої, де частка фінансування від України менша за частки фінансування інших держав. Потім почула відразу від декількох колег запитання – чому взагалі існує секція «міноритарна копродукція», та навіщо її підтримувати нашій державі? Хочу пояснити. Від України вимагається лише маленька частина коштів, надавши яку, держава отримає проєкт з міжнародним потенціалом. Міноритарна копродукція дозволяє Україні входити в проєкт на різних умовах – наприклад, тільки надаючи послуги постпродакшену, або тільки долучаючись до частини зйомок – що найкраще для фільму і для бюджету.

Насправді всі копродукційні партнерські стосунки побудовані на життєвому принципі “давати” і “брати”. Якщо мій фільм “Забуті” був українсько-швейцарською копродукцією, де Україна була головною стороною, надала найбільшу частину фінансування, то в нашому новому проєкті “Доручення” – Швейцарія хоче бути головною стороною. Вже на досвіді попереднього фільму швейцарські партнери нам довірятимуть.

Окрім показу фільму “Забуті” у рамках кінофестивалю Kharkiv MeetDocs Дар’я Онищенко проведе майстер-клас з режисури та створенні фільму в копродукції. А у листопаді, всі хто не побував на прем’єрному показі на Kharkiv MeetDocs, зможуть побачити стрічку в кінотеатрах Харкова.

Бажаєш першим дізнаватися новини Харкова, України та світу?

Підписуйся на телеграм-канал: t.me/objectivetv або на вайбер-канал: https://cutt.ly/lyDk847

Автор: Анастасія Пугач
×

Tакже вы можете позвонить в редакцию по телефонам (057) 763-12-12, 763-14-14 или отправить письмо.