“Треба якомога скоріше переміщувати підприємства з Харкова” – Тарас Чмут

Голова найбільшого в Україні благодійного фонду компетентної допомоги армії «Повернись живим» та керівник ГО «Український мілітарний центр» Тарас Чмут у інтерв’ю МГ “Об’єктив” розповів, що відбувається із українським ОПК і чи стане він ломотивом економіки України.

В Україні триває урядова програма по релокації бізнесу з зони бойових дій. За даними Мінекономіки станом на 12 травня в рамках програми релокації вже 510 українських підприємств перемістили свої потужності із областей, де тривають бойові дії.

Більше половини з них (303) відновили свою діяльність на безпечних територіях. Ще 50 здійснюють монтаж обладнання та підключення комунікацій, тож запрацюють найближчим часом. Також 192 підприємства готуються до переїзду найближчим часом та знаходяться на різних стадіях транспортування.

Харків – потужне промислове місто, де, зокрема, зосереджено багато підприємств оборонно-промислового комплексу. 24 лютого через масштабне військове вторгнення Росії вони припинили свою роботу. Деякі з підприємств зазнали значних руйнувань через артилерійські, ракетні обстріли та бомбардування. Сьогодні продукція цих підприємств є вкрай важливою для озброєння Збройних Сил України, і постає необхідність відновлення роботи стратегічних харківських підприємств ОПК.Проте розміщення харківських оборонних підприємств у близькості з кордоном агресора створює величезні ризики для відновлення їх роботи. Тож актуальною є їх релокація, вважає наш співбесідник.

– У якому стані знаходився ОПК України до 24 лютого за 10 бальною шкалою, де нуль – відсутність дієздатного ОПК, а десять – ефективна та сучасна оборонно-промислова галузь?

– Якщо говорити в цілому про Україну, то, напевно не рівні чотирьох балів.

– На вашу думку, який відсоток промислового виробництва галузі ОПК був зосереджений в Харкові, Харківській області до початку масштабного військового вторгнення Росії 24 лютого?

– Якщо охарактеризувати довоєнний період харківського оборонно-промислового кластеру – пацієнт був скоріше живий, ніж мертвий. Останні роки було певне виробництво на харківських підприємствах ОПК. У Харкові є великий бронетанковий кластер: конструкторське бюро, два заводи. Це потенційне виробництво танків, бронетехніки і машинної бази.

Також у Харкові є авіаційне виробництво, але, на жаль, мертве. Плюс інші підприємства, які виробляли компоненти чи складові до інших виробів. Харків – великий промисловий центр, зрозуміло, що там було багато всього. На сьогодні це все здебільшого зупинене у зв’язку з бойовими діями, порушенням коопераціїта комунікації. Перспектива харківського кластеру була велика. Чи буде перспектива зараз – сьогодні важко сказати.

– Кабмін впровадив програму релокації підприємств із зони бойових дій на захід України. Чи потрібна релокація підприємств ОПК з Харкова?

– Релокацію цих підприємств потрібно було робити ще вчора, а краще до 24 лютого. Тому однозначно треба якомога скоріше переміщувати певні оборонно-промислові підприємства з Харкова. Велике питання якраз по бронетанковому кластеру. Оскількими не можемо мати стратегічні підприємства в такій близькості до російського кордону. Україна не повинна їх втратити. Напевно, їх логічно переміщувати на захід та центр України, на відповідні потужності, площі – й там намагатися відновити, а точніше перестворити їх, як галузь. Я вірю в те, що Україна могла б мати свої танки, бойові машини піхоти, бронетранспортери, бойові броньовані машини, САУ з артилерійською компонентою іноземного виробництва і всі машини на цій базі.

Це величезний кластер в армії та економіці. Що стосується авіаційної компоненти, то, на мою думку, давно потрібно було закривати Харківський авіазавод і переводити все, що там має якусь цінність, у Київ, об’єднувати його з ДП «Антонов» та ДП «Завод 410 цивільної авіації». На жаль, українське літакобудування у значно гіршому стані ніж бронетанкова галузь. Країна не може собі дозволити мати стільки підприємств авіагалузі – вони просто не будуть рентабельними. А підтримувати їх лише тому, що вони є, – це теж шлях в нікуди. Щось доведеться скорочувати в авіагалузі. На ХАЗі будували радянські літаки АН 72/74, в яких була велика частка російських комплектуючих. Впровадження масштабного імпортозаміщення – це фактично перестворення цього літака. Чи буде сьогодні цей літак, який створений у 1970-80-х роках, комерційно привабливим – невідомо. Треба досліджувати ринок. Чи здатна Україна його створити? Чи окупляться інвестиції? Дуже багато питань. Тому, на мою думку, треба об’єднувати потужності авіаційної галузі України.

– Що потрібно для релокації підприємств ОПК від держави?

– Головне – це розуміння, які саме підприємства галузі ми маємо перенести з півночі, сходу та півдня, а від чого необхідно відмовитися. Розуміння, куди, на які площі, за який період часу. У нас є ціле Міністерство стратегічних галузей промисловості. Воно б і мало визначати які вектори промисловості в ОПК для України є ключовими.

– Які напрямки в ОПКє перспективними: це ракетобудування, бронетанкова галузь, літакобудування, виробництво артилерії, щось інше?

– Різні галузі між собою пов’язані. Наприклад, якщо ми говоримо про артилерію, то вона складається умовно з чотирьох компонентів: шасі, артилерійська частина (гармата та інше устаткування), боєприпаси та програмне забезпечення. І от тут виникає питання: чи можемо ми створити та локалізувати виробництво усіх чотирьох складових? Можливо шасі зможемо виробляти, можливо снаряди теж, а от артчастину треба взяти чиюсь. Завжди є питання вартості. Якщо виробництво снаряду в Україні коштуватиме 3000 доларів, а купити його, наприклад у Чехії, та доставити в Україну буде коштувати 1200 доларів, то чи треба нам це все?Ми не повинні намагатися зберегти кожний радянський завод, який ми отримали в спадок і який за ці тридцять років не вмер.На мою думку, сьогодні бронетанкобудування, авіабудування, ракетобудування – є сильними та конкурентними галузями ОПК, на відновленні та розвитку яких Україна має зосередити ресурси.

– Народний депутат України, голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев заявив, що військово-промисловий комплекс повинен стати галуззю-локомотивом, яка буде розвивати всю економіку. На вашу думку, така державна політика буде сприяти залученню приватних інвестицій в сферу ОПК? Чи готовий бізнес включитися в виробництво зброї в Україні?

– Бізнес однозначно зацікавлений і він давно працює у цій галузі. Власне приватний виробник у значній мірі ефективно розвиває наш ОПК. Приватні підприємства в ОПК значно ефективніші за державні, й у попередні роки саме на них була створена купа виробів, які зараз застосовуюся в цій війні. Вони є хорошими та конкурентноздатними на світових ринках, тому що бізнес орієнтується на прибуток, а прибуток – це ознака ефективності. А державні підприємства дуже часто орієнтуються на держзамовлення. Безумовно, воно стовідсотково має бути, бо вони є державними виробниками. Але орієнтація підприємства лише на держзамовлення знижує його ефективність.

– Наведіть приклади, яку оборонно-військову продукцію виробляє приватний бізнес в Україні?

–  Це безпілотник «Лелека-100», від української компанії з Дніпра DeViRo, безпілотник PD 1/2 київської компанії «UkrSpecSystems», бронеавтомобіль «Варта-Новатор» від компанії «Українська бронетехніка», лінійка бронеавтомобілів «Козак» виробництва українського підприємства НВО «Практика». НВП «Аеротехніка-МЛТ», яке займається виробництвом радіолокаційних станцій П-18, П-19 «Малахіт» (модернізовані радянські радіолокаційні станції). Це підприємство також глибоко модернізувало, а фактично створили новий ЗРК на базі радянського С-125. Такі підприємства є і вони великі, вони залучають багато підрядників, суміжників.

– Тож дійсно ОПК може стати локомотивом економіки України, відбудеться певна ізраілезація нашої економіки?

– Точно можу сказати, що ОПК може бути важливим кластером економіки. Подивіться на США, скільки вони заробляють на експорті військової продукції. Багато інших країн продають нам товари військового призначення на десятки мільярдів доларів. У нас є такий потенціал. Я певен, що ми мали би вкладатися в ОПК і мати доволі хороший економічний результат. Інша справа, що це не відбудеться «все й одразу», це не буде швидко. Це доволі довгий процес. Знову ж таки, питання в тому, що ми хочемо зберегти як галузь в ОПК, який відсоток у виробництві певної військової продукції повинен бути суто українським, а який іноземного виробництва. Наприклад, у Запоріжжі завод «Іскра», який входить до «Укроборонпрому», виробляє сімейство РЛС 80K6. Але, друковані плати там – китайські, частина мікросхем – китайські, якісь ще компоненти європейського та американського виробництва. Напевно, сьогодні в країні немає військового виробу, який на 100% український. У наш час глобального ринку, міжнародного розподілу праці економічно недоцільно виробляти усе в одній країні. Це так сьогодні не працює.

– Чи готові західні виробники зброї відкривати свої виробництва в Україні?

– Точно були готові до війни. Зацікавленість була. Чи готові зараз, в умовах війни – навряд чи, тому що зараз усі ці процеси у підвішеному стані. Але у майбутній перспективі я думаю, що західні виробники, інвестори будуть готові до співпраці з українськими підприємствами ОПК.

– Державно-приватне партнерство в галузі ОПК зможе прискорити виробництво необхідної військової техніки?

– З одного боку так, у бізнесу є зацікавленість, а з іншого – приватний бізнес мав негативний досвід співпраці з державою в оборонці.

– В «Укроборонпромі» заявили, що розпочали роботу над створенням «Програми розвитку ОПК». Зокрема в заяві йдеться, що концерн спільно з іноземними виробниками ОВТ «опрацьовує створення центрів обслуговування та ремонту основної номенклатури техніки, яка постачатиметься до України, а у подальшому – організації ліцензійного виробництва нових зразків озброєння та техніки для Збройних сил України». Про яку саме техніку може йтися насамперед?

– Якщо говорити про ремонт, то це ті системи, які ми отримуємо зараз – артилерія, САУ, бронетехніка, у майбутньому можливо авіація. Все озброєння, яке ми отримуємо і будемо отримувати невдовзі, треба буде ремонтувати, бо військова техніка завжди інтенсивно використовується на фронті.

– Чи потрібен громадський контроль над подібними програмами, бо під них виділяється фінансування з бюджету, а це кошти платників податків?

– На мою думку, так, потрібен. Таких програм на моїй пам’яті було пару десятків. І, на жаль, усі вони закінчувались однаково – ніяк. І ця може закінчитися так само.

– Чи потрібно створювати новий АН-225 «Мрія» з огляду на його величезну оціночну вартість будівництва — 3 млрд $?

– Вже був колись «народний корвет», тепер «Мрія». Це все мертві проекти в які я не вірю.

– Можливо доцільніше спрямувати ці фінансові ресурси на закупівлю іншого озброєння? Наприклад, Польща придбала американські системи ПРО Patriot за 4,75 мільярда доларів.

– З точки зору ефективності, так, звичайно, їх треба направити на щось більш реалістичне. Але ж це пожертвування, людські гроші й ми не можемо змусити направляти їх на інші цілі.

– Протикорабельною крилатою ракетою«Нептун» вдалося знищити ракетний крейсер «Москва», але чимало експертів доволі скептично ставляться до саме цієї ракетної системи. На вашу думку, яке ракетне озброєння повинно бути в Україні?

– Ракетна програма актуальна лише за умови, коли вона відповідає потребам та реаліям сучасності. «Нептун», на мою думку, цьому не відповідає, бо він свою функцію не виконав. Ті одиничні успішні кейси його застосування на фоні десятків неуспішних, доводять, що «Нептун» не є системною зброєю, яка виконує усі поставлені задачі. Виробництво і створення певного ракетного озброєння – це абсолютно різні речі, бо створити ще не означає виробляти. Серійне виробництво потребує дуже великих затрат. Саме тому я і наголошую, що ракетна програма повинна відповідати сучасним потребам ЗСУ.

У грудні минулого року були створені експертні групи при Головнокомандувачі ЗСУ, в які я входив. Ці групи аналізували наявні дослідно-конструкторські роботи в галузі ОПК, зокрема у ракетобудуванні, представники груп відвідували відповідні підприємства, перевіряли їх виробничу спроможність, визначали пріоритетність виділення коштів, потреб. В листопаді-грудні це було запущено, і ми працювали активно в січні, в лютому. Але 24 лютого це все обнулилося, втратило свою актуальність. Про ракетне озброєння та загалом про ОПК, яким він має бути, що  з ним відбуватиметься в нормальних умовах, треба говорити після завершення активних бойових дій і стабілізації ситуації. Ми маємо визначитись, що робити з підприємствами в різних регіонах України, як перезапустити ту роботу, яка була зав’язана напідприємствах, які знаходяться на тимчасово окупованій території.

Адже у виробничому ланцюжку були задіяні Маріуполь, Херсон й інші міста, які зараз або захоплені, або знаходяться у ризику захоплення чи постійної вогневої взаємодії військ. Паралельно з цим нам треба налагоджувати ремонт, відновлення та обслуговування техніки і озброєння, якими ми воюємо.

– Фонд «Повернись живим» сьогодні надає дуже суттєву допомогу ЗСУ. Які підсумки діяльності фонду після 24 лютого: чого вдалося досягти, а в чому є проблеми?

– Сьогодні ми в Україні є найбільшим фондом компетентної допомоги армії, який щодня на мільйони гривень відвантажує десяткам військових частин необхідні матеріально-технічні цінності згідно з визначеними пріоритетами нашої роботи. Ми зібрали понад три мільярди гривень, з яких два вже освоєні і на понад один мільярд гривень вже укладені міжнародні контракти. Проблеми є в коштах, у часі, у відсутності, через дефіцит на світових ринках, тієї чи іншої продукції, яку нам треба купити та передативійськовим. Проблеми – в тому, що запитів дуже багато, а можливості швидко закрити їх усі немає. Це створює якісь невиправдані очікування з боку військових чи людей, які думають, що, умовно кажучи, можна взяти і зробити усе за день. Але ж це неможливо. Є величезні запити, логістика закупівель, проходження кордону, оформлення документів, договорів. Та, незважаючи на певні труднощі, ми активно працюємо і сьогодні фонд надає матеріально-технічну допомогу фактично усім основним частинам Сухопутних Військ, ДШВ, ГУР, Альфи, частково частинам Повітряних сил та Військово-морських сил, які знаходяться на сходні, півдні та півночі України.