Сьогодні 24 грудня: яке свято та день в історії

24 грудня за церковним календарем – пам’ять Данила Столпника та Нікона Печерського. Цього дня більшовики проводили нелегітимний “Всеукраїнський з’їзд рад” у Харкові, а ООН за дуже сумнівною процедурою визнала РФ правонаступницею СРСР.

Свята та пам’ятні дати 24 грудня

24 грудня в Україні відзначають День працівників архівних установ.

У всесвітньому християнстві – надвечір’я Різдва Христового.

24 грудня в історії

24 грудня 1917 року – в Харкові, який напередодні захопили більшовики, відкрився так званий “Всеукраїнський з’їзд рад”. Насправді, Всеукраїнський з’їзд рад на той момент уже успішно відбувся в Києві. І його делегати підтримали Центральну Раду та Українську народну республіку. Більшовики там опинилися в абсолютній меншості, тож вирішили втекти якнайдалі та провести свій фейковий захід із “правильними” делегатами. Наступного дня, 25 грудня, ця “вибрана компанія” проголосила свою альтернативну українську державу – так звану “Українську Народну Республіку Рад”, столицею якої назвали Харків. Саме тому харків’яни, інколи не розуміючи походження цього вислову, називають своє місто “першою столицею”. Насправді ж, столицею Харків став за дуже недобрих обставин, і наврядчи це добрий привід для гордості. Адже саме в ці дні – із захоплення Харкова та проведення тут різноманітних “з’їздів” розпочалася загарбницька війна “рад” проти України. Наслідки цієї війни коштували Україні десятиліть у складі СРСР і мільйонів життів, відібраних за часів “червоного терору”, репресій і голодоморів.

24 грудня 1991 року РФ у дивний спосіб, що порушує міжнародне право та юридичну практику, зайняла місце СРСР в ООН і стала постійним членом Ради Безпеки ООН. Як так сталося, докладно проаналізував дослідник Володимир Ільченко у матеріалі для “Укрінформу”. Якщо викласти історію коротко, то насправді 24 грудня 1991 року очільник РФ Борис Єльцин повідомив Генсека ООН, що РФ “продовжує членство” СРСР у ООН та Раді Безпеки. При цьому він посилався на “підтримку країн СНД” і рішення, яке 21 грудня прийняла Рада глав держав СНД. У відповідному документі дійсно було формулювання про підтримку РФ “в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включно з постійним членством у Раді Безпеки та інших міжнародних організаціях”. Проте подібна процедура не передбачена Статутом ООН. І до цього моменту жодна країна таким чином ані членом ООН, ані тим більше Радбезу не ставала.

На думку професора-міжнародника Володимира Василенка, на той момент “усі пішли шляхом найменшого опору. Був консенсус і між державами колишнього СРСР, і між постійними членами РБ ООН, і між країнами-членами Організації. Був консенсус і в секретаріаті самої ООН”. Отже за мовчазної згоди членство РФ в ООН легітимізували, але не легалізували – адже ніяких правових і формальних рішень щодо цього не було.

У 23 статті статуту організації досі зазначено, що “Рада Безпеки складається з 15  членів Організації. Китайська Республіка, Франція, Союз Радянських Соціалістичних Республік, Сполучене Королівство Великобританії й Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки є постійними членами Ради Безпеки”. РФ у цьому переліку немає. Ба більше – процедурно РФ взагалі досі не вступила до ООН.

Усі країни, у яких відбувалися політичні зміни (наприклад Чехія та Словчинна, які постали на місці Чехословаччини, низка балканських країн, на які розпалася Югославія тощо) вступали в організацію наново – відповідно до порядку, передбаченого Статутом ООН. Так зробила й більшість держав, які постали після розпаду СРСР. Окрім РФ, України та Білорусі. Із Україною та Білоруссю – історія особлива. Вони (у стані УРСР і БРСР) уже були окремими членами ООН, адже були серед 48 засновників організації. А ось РФ не була окремим членом ООН до розпаду Союзу. Тож, за логікою та міжнародною юридичною практикою, вона мала вступити в організацію наново, пройшовши чітко прописану в Уставі ООН процедуру. Але не зробила цього. І не просто на незрозумілих заставах стала членом ООН, ще й всупереч Статуту ООН зайняла місце постійного члену Радбезу.

Жодного рішення ані про вступ РФ до ООН, ані про обрання її до Ради Безпеки Генасамблея ООН досі не ухвалювала. І це підтверджено документально. Відповідний запит до секретаріату ООН зробив постійний представник України при ООН Сергій Кислиця. Він просив надати відомості про  всі зміни до Статуту ООН. І секретаріат повідомив, що остання зміна вносилася 1973 року – задовго до розпаду СРСР та “правових фортелів” РФ. Сам Кислиця вважає, що РФ так і не зібралася нормально легітимізуватися в ООН, оскільки, завдячуючи своїй агресивній політиці відносно інших держав, не може розраховувати на підтримку двох третин членів, як це передбачено статутом. “РФ протягом тридцяти років утримувала свої війська на чужих територіях, згодом окупувала їх, намагаючись незаконно анексувати, здійснювала воєнну агресію, збивала цивільні літаки, здійснювала грубі порушення прав людини на окупованих територіях, убивала тисячі іноземних військових і цивільних осіб, вела війни проти власного народу в Чечні й у сусідніх країнах”, – говорив Кислиця ще до початку повномасштабної війни РФ проти України.

24 грудня 1991 року — Республіка Білорусь визнала державну незалежність і встановила дипломатичні відносини з Україною. Незалежність України визнали Афганістан, Лівія, Монголія, Норвегія.

Церковне свято 24 грудня

24 грудня християни вшановують пам’ять преподобного Данила Стовпника та Никона Сухого (Печерського)

Преподобний Данило Столпник народився в Месопотамії. Його мати довго не могла зачати дитину, тож молилася та обіцяла, якщо чудо станеться, присвятити дитину Господу. Врешті вона завагітніла. А коли народився син, то до п’яти років йому не давали ім’я. Батьки хотіли, щоб народжений отримав ім’я від Бога. Тож принесли сина в монастир і звернулися з проханням дати йому ім’я до ігумена. Ігумен звелів подати одну з богослужбових книг, розкрив її навмання, знайшов у ній слова пророка Данила. Цим іменем і назвали дитину. Батьки просили ігумена забрати сина в монастир, але той відмовив – сказав, що хлопець ще замалий. У 12 років Данило сам, не попереджуючи батьків, пішов до монастиря. Батьки зраділи цьому, коли дізналися, й просили ігумена постригти сина. Ігумен виконав прохання, але заборонив батькам часто відвідувати сина.

Одного разу разом із ігуменом монастиря Данило відвідав святого Симеона Стовпника, який передрік юному ченцю, що й він понесе подвиг стовпництва. Данило продовжив життя у затворі. А потім у нього було видіння, з якого дізнався про місце для свого подвигу. Чоловік пішов у Фракійську пустелю разом із двома учнями, де вони добудували стовп, на якому преподобний Данило провів 33 роки. До стовпа стікалися люди, отримуючи від преподобного Данила допомогу та зцілення. Крім того, за своє життя святий зробив немало пророцтв, одним із яких передбачив сильну пожежу в Константинополі. Помер святий стовпник у віці близько 80 років.

Никон Сухий (Печерський) на початку другого тисячоліття був настоятелем Києво-Печерського монастиря. Був серед перших учнів засновника та ігумена монастиря Антонія Печерського. Походив із Тмутараканського князівства. У певний період свого чернецтва викликав гнів київського князя Ізяслава та був змушений покинути монастир та поїхати до обителі на своїй малій батьківщині. Чутки про благочестя мовчазного ченця миттєво поширилися серед місцевого населення, і біля келії Никона почав збиратися народ, готовий прийняти чернечий спосіб життя.Після того, як Ізяслава скинув брат Всеслав, у 1069 році Никон разом із новими учнями прибув до Лаври. А через чотири роки, після смерті Антонія Печерського, його обрали ігуменом. Никон мирно помер від старості в 1088 році в 86-му віці.

Народні прикмети

Якщо голосно стрекочуть сороки – чекай морозів.

Якщо ворони літають з місця на місце безперервно – чекай на хуртовину.

Що не можна робити 24 грудня

Краще не виходити з дому без особливої потреби.