• Сб 20.04.2024
  • Харків  +8°С
  • USD 39.6
  • EUR 42.28

Все розбите і нікого немає. Як живе 11-річний хлопчик у Ізюмі посеред війни

Репортаж   
Фото: UNICEF
Фото: UNICEF
Фото: UNICEF

До війни  11-річний Богдан любив грати у футбол. Тепер він мріє про друзів і знову ходити до школи. Історію життя дитини в Ізюмі на Харківщині розповіли в UNICEF Ukraine. 

Сьогодні зранку 11-річний Богдан визирнув у вікно та побачив білі кучугури. Спочатку хлопчик зрадів, бо перший сніг означає, що можна пограти у сніжки та зліпити сніговика. Але швидко прийшло розуміння, що сніг у його місті — це не тільки веселощі, а й ознака важкої зими, що насувається. Богдан живе в Ізюмі Харківської області — місті, яке за два роки війни було зруйноване майже повністю.

Його посічена уламками хатинка опалюється дровами, на купівлю яких родина збирає гроші по крихті. Його школа розбита обстрілами та закрита. Його однокласники виїхали з міста. Тож у цій безрадісній реальності маленький Богдан спирається лише на свої мрії та любов до близьких.

«Моє життя дуже змінилося, коли почалася війна. Я тепер не ходжу до школи, не ходжу туди, де можуть бути міни, не ходжу далеко гуляти з друзями та не ходжу купатися на річку влітку. Також я почав більше слухатися бабусю та більше їй допомагати».

Богдан сидить на своєму ліжку, що тепер стоїть у кухні їхнього маленького двокімнатного будиночка, де хлопець мешкає зі своєю бабусею та старшою сестрою. Але хлопчик ставиться з гумором до того, що не має власної спальні. «На кухні спати тепліше, бо тут пічка. Та і голодним не залишишся», — жартує він.

У холодну пору року все життя хлопця обмежене цим будинком та двором біля нього. Через мінну загрозу хлопчик не відходить далеко від дому. Навчання в його регіоні відбувається тільки онлайн, тож усе спілкування хлопця з вчителькою та однокласниками відбувається через маленький екран телефона.

«Моя школа розбита. Мені б хотілося ходити туди знову, щоб бачитися з друзями та щоб просто погуляти. А онлайн важко, адже може не бути світла, не бути інтернету», — нарікає хлопець.

«Мені важко навчатися з телефона, бо він розряджається, погано чути вчительку. Ще очі втомлюються і псуються».

З усім тим Богдан намагається вчитися добре та цінувати доступ до навчання хоча б у режимі онлайн. Минулого року в нього не було такої можливості, адже він не мав навіть мобільного телефона. Взимку, після оприлюднення його історії на ресурсах ЮНІСЕФ, небайдужі люди надіслали Богдану теплі речі, гроші на закупівлю дров та головне — подарували телефон. Тож зараз хлопчик намагається надолужити пропущений через війну рік занять, особливу увагу приділяючи математиці.

Будні в Ізюмі одноманітні: після уроків Богдан прибирає зошити у стіл та йде допомагати бабусі розпалювати пічку.

«Найбільше я люблю грати у футбол, але зараз немає де грати. Ще я люблю допомагати. Я допомагаю бабусі по дому — замітаю, рубаю дрова, складаю їх, приношу до пічки», — розповідає Богдан. Попри свій вік хлопчик опікується дорослими побутовими завданнями. До дров він ставиться економно, бо від початку війни їх постійно не вистачає. І чи хтось допоможе закупити їх родині в цьому році, невідомо.

«Нам потрібні дрова. Нам дуже важко, бо в нас їх майже немає. У нас немає нормальної печі: вона старенька й розвалюється».

Зараз його бабуся Наталія Володимирівна відкладає зі своєї пенсії гроші на паливо для обігріву, тож на купівлю зимового одягу для Богдана та його сестри коштів родині не вистачає. Тому Богдан дуже зрадів отриманому від ЮНІСЕФ набору зимового одягу. Допомога була надана завдяки підтримці Бюро гуманітарної допомоги USAID (BHA).

«Тут є жовта тепла куртка та взованка. Мені якраз підійшли розміри», — говорить хлопчик, перебираючи коробку із зимовими речами.

В обновках Богдан планує піти в гості до свого найкращого друга Ростислава, який живе по сусідству. «Мій найкращий друг — це мій сусід Ростик. Ми допомагаємо один одному. Коли в нас було погано з грошима та продуктами, він ділився зі мною, пригощав солодким», — Богдан розповідає про те, як друг підтримував його на початку повномасштабної війни. Згадуючи про бойові дії, хлопчик починає плакати.

«До війни Ізюм був цілим. Усі ходили радісні, добрі, а тепер все розбите й нікого немає. Багато друзів поїхали».

Випробування, які випали на долю маленького Богдана, змусили його замислитися про вибір майбутньої професії. Дитина, що живе в умовах гуманітарної катастрофи, знає ціну допомоги.

«Мені подобається професія рятувальника. Для того щоб стати рятувальником, треба навчатися, знати, де не можна ходити, тушити пожежі та головне — допомагати людям».

Читайте також: Дітям із села на Харківщині, які навчалися у курені, дали планшети та інтернет

Автор: Оксана Якушко
Популярно

Ви читали новину: «Все розбите і нікого немає. Як живе 11-річний хлопчик у Ізюмі посеред війни»; з категорії Репортаж на сайті Медіа-групи «Обʼєктив»

  • • Більше свіжих новин з Харкова, України та світу на схожі теми у нас на сайті:
  • • Скористайтеся пошуком на сайті Обʼєктив.TV і обов'язково знаходите новини згідно з вашими уподобаннями;
  • • Підписуйтесь на соціальні мережі Обʼєктив.TV, щоб дізнатися про ключові події в Україні та вашому місті;
  • • Дата публікації матеріалу: 27 Лютого 2024 в 21:38;
  • Кореспондент Оксана Якушко у цій статті розкриває тему новин про те, що "До війни  11-річний Богдан любив грати у футбол. Тепер він мріє про друзів і знову ходити до школи. Історію життя дитини в Ізюмі на Харківщині розповіли в UNICEF Ukraine. ".