За час війни в селі на Харківщині створили парк та виробництво для фронту

Жителі села Борова Зміївської громади виробляють свічки для фронту та вже відбудували місце для святкування Перемоги.

Свою військову історію у рубриці МГ “Об’єктив” “Об’єктивні історії” розповідає Олег Рудак – бізнесмен, спортсмен, волонтер, мешканець села Борова Зміївської громади. “Об’єктивні історії” – авторська рубрика Олени Скалецької, в якій вона передає від першої особи розповіді українських бійців, лікарів, дітей та їхніх батьків, вивезених з окупації, матерів, які втратили синів на фронті, волонтерів та багатьох інших.

“Розвозили хліб – це заспокоїло людей”

“Я ніколи не забуду, як ми привезли хліб і ділили його між односельцями, розрізаючи на шматочки. Що нагадало ті фільми про війну, які дивилися в дитинстві. Люди боялися голоду. У перші дні магазини закрилися, і народ почав панікувати. Тому треба було налагодити доставку продовольства, так що в нас зібралася команда однодумців. Молоко було на фермах, і ми під обстрілами почали возити його людям. Ті пекарні, які працювали, віддавали хліб – і все це безкоштовно розвозили по селах, це заспокоїло населення. Уже з перших днів ми почали шити устілки, білизну для наших бійців. Якось так і почали волонтерити, з першого дня”.

“Залишимося вдома і підемо партизанити”

“Виїжджати ми не збиралися. 24 лютого, у перший день війни, ми вивезли доньку та онука з Безлюдівки, а за тиждень відправили їх до Польщі. У дружини Тетяни теж був квиток за кордон, але коли вона подивилася на наш сад, будинок – здала квиток і сказала: “Нікуди не поїду й піду з тобою партизанити”. Знаєте, як це допомагає, коли рідна людина з тобою”.

“Передаємо з рук у руки”

“

Для наших хлопців на фронт збираємо домашню тушонку, консервацію, люди несуть все, що заготовляють, і передаємо з рук до рук. У мене столярний цех, і дуже потрібні розхідники для лопат, сокир.  З найближчих сіл збираємо старість і відновлюємо.  Почали виготовляти свічки.  Дуже потрібні нашим хлопцям – і “Мівіну” розігріти, і погрітися навіть.  Тож парафін потрібен.  Люди скидають гроші, й ми купуємо одразу те, що терміново просять військові“.

“Хаскі застрибував до мене на руки від страху”

“У мене спортивні собаки, переможці міжнародних змагань з їздового спорту – сибірський хаски Герич і малинуа Бартер. Вони не можуть без тренувань, а ми три місяці нікуди не їздили й не виходили. Майже щоночі сиділи в підвалі, обстріли не припинялися. Герич дуже бомбардування боїться, на руки до мене від страху застрибував.

У них у підвалі своє місце було. Тепер почали бігати, Геричу 5 кг треба скинути, розжирів без руху.

Жителям Борової є, де святкувати нашу перемогу. За час війни ми облаштували в центрі села парк відпочинку, дитячий майданчик, вирили озеро на місці болота та чагарників бур’янів.

Я вражений своїми земляками: так згуртуватись, допомагати один одному – нашим бійцям на передовій, мешканцям звільнених сіл – можуть лише українці. За тиждень ми зібрали повний гараж їжі для Циркунів та Питомника. А на початку війни ми з мужиками навіть знайшли місце для засідок на орків, щоб кидати коктейлі Молотова”.