«Ми будували цю школу, будинки, газ… Нічого немає» — як живе село в 10 км від фронту на Харківщині (відео)

Кореспонденти МГ «Об’єктив» побували в селі Асіївка, що в 10 км від фронту на Харківщині. Воно під постійними обстрілами, майже жодної вцілілої споруди не залишилося.

Проте низка жителів не покидає рідні згарища: «Ми вдома. Їх сюди ніхто не запрошував», — кажуть люди. Подробиці життя на межі «русского мира» — в сюжеті МГ «Об’єктив”.

Вот первый дом, что пострадал жилой. Люди были в подвале. Ракета ударила там перед домом. Та сторона дома вообще снесена.

На старенькій «Ниві» староста села проводить сумну екскурсію по селу Асіївка Балаклійської громади, що в Ізюмьському напрямку. Звідси до лінії фронту з десяток кілометрів. І наслідки такого сусідства селяни відчувають ледь не щодня.

Валентина Лукаш, мешканка села Асіївка

Мы до сих пор не верим, что это происходит. И происходит постоянно. У нас в субботу страшный суд был. Нас били с 4 утра и практически до полшестого, практически вообще не переставая, по всей территории.

Валентина Лукаш проживає в Асіївці понад 40 років. Із них 27 вона пропрацювала у місцевій школі — педагогом та заступником директора. Освітній заклад розташований у центрі села. Усе, що від нього залишилось, — руїни. Росіяни розбомбили школу в березні.

Дивіться також у сюжеті МГ «Об’єктив»: «Вони все зламували, стріляли. Тут було дуже страшно» — репортаж зі звільнених Циркунів (відео)

Микола Васильович, мешканець села Асіївка

Будучи ще малим, у 6 класі, ми будували цю школу. Немає нічого. І всі будинки, і газ будували. Усе будував село, а зараз нічого нема вже.

Вибиті вікна, пронизаний уламками паркан, дах, що згорів або розбитий. Чи не половина осель місцевих жителів має саме такий вигляд. Є загиблі.

Микола Васильович, мешканець села Асіївка

Хлопчик загинув 17-річний, потрапив під обстріл. І ще одного знайшли мертвим. Коли він помер — ми не знаємо.

Тут немає газу та опалення. Проблеми з електропостачанням люди вирішують власними силами — регулярно відновлюють розірвані внаслідок обстрілів дроти. До війни тут проживали близько 800 людей. Нині ж, за словами місцевих, залишилося відсотків 10.

Анна, жителька села Асіївка

А куда мы поедем? Это наше, мы дома. Куда можно уезжать. Мы дома, их сюда никто не приглашал.

Попри близькість до лінії фронту, поля поблизу села засіяні. Видніється кукурудза та пшениця. І пора б уже збирати хліб, каже Микола Васильович. Усе життя він працював у полі, але зараз — не має такої можливості: проблема з технікою та пальним. Та й працювати у відкритому полі — дуже небезпечно. Тож питання врожаю й досі відкрите.

Микола Васильович, мешканець села Асіївка

Хліб достиг уже, треба його збирать. А чим його збирать, хто приїде? А воно горить-горить-горить. Не вірив, що буде війна. Ні, до останнього. Я виріс тут, народився тут. І їхати нікуди. Нікуди. Не можу.