Розсікає Харковом на інвалідній колясці із українським прапором (сюжет)

Історія 52-річного харків’янина, який уже став одним із символів воєнного Харкова, – у сюжеті МГ “Об’єктив”.

Володимира Сорочинського можна побачити на вулицях Харкова щодня: і в негоду, й під сонцем. Цей чоловік з початку війни роз’їжджає містом на інвалідному візку. А разом із ним його постійний атрибут – український прапор. Так, каже, підбадьорює городян і вселяє патріотичні настрої.

Дав собі слово, що не зніму, доки не закінчиться вся ця нісенітниця.

Із синьо-жовтим прапором 52-річний чоловік розсікає містом із березня. На інвалідному візку він уже п’ять років – втратив ногу через цукровий діабет. І зіткнувся з проблемою: хотів багато їздити, а на звичайному візку було надто важко долати кілометр за кілометром. Тому почав експериментувати – власноруч модернізувати свій візок.

Володимир Сорочинський, харків’янин

Знаєте, як Менделєєву таблиця наснилася, ось таке ж приблизно і мені, коли я лежу на дивані – і навпроти стоїть коляска без мотора. А можу сказати чесно, навіть два кілометри в один бік покрутити рівною місцевістю – це руки. Болить, відходиш потім дні чотири.

Дивіться у сюжеті МГ “Об’єктив”:  Харківські офроуд-гонщики доставляють “гуманітарку” бездоріжжям (сюжет)

Тепер цей тюнінгований візок розганяється до 50 кілометрів на годину, а повного заряду вистачає в середньому на три години. Виштовхує його мотор від електросамокату за допомогою переднього колеса. Сюди ж електрик за фахом та його товариш додали навіть комплектуючі від електромобіля BMW – з цих елементів зібрано акумулятор для інвалідного візка. Тепер же Володимира знає багато городян, більшість вітає та фотографується, але бувають і винятки.

Володимир Сорочинський, харків’янин

Прокочуюся, вітаюсь. Одна людина привіталася, а потім чую: а чого ти з нею вітаєшся? Ось таке було. Але переважно всі вітають: сигналять, у вікна кричать: “Можна з вами сфотографуватися?” Я говорю: будь ласка. А то ми, кажуть, вас бачимо, а ви “Фігаро там, Фігаро тут”.

Володимир народився в Росії, у Челябінській області. Там у нього лишилося багато родичів. Він не приховує, що з ними спілкується. Але додає: його родичі розуміють, що справді в Україні відбувається. Знають, що Володимир роз’їжджає містом з українським прапором і навіть підтримують його в цьому. Але повертатись на малу батьківщину чоловік не збирається.

Володимир Сорочинський, харків’янин

Усе свідоме життя тут живу, бо ні, тільки Україна. Кажуть: приїжджайте. Я не хочу, ось не знаю, що за переконання у мене такі прокидаються, але я не хочу просто.

Володимир називає українців найсильнішою нацією і сам вважає себе таким. Своїм прикладом, каже, доводить, що здаватися ніколи не можна. І навіть те, що залишився без ноги, вже не вважає для себе проблемою.

Володимир Сорочинський, харків’янин

Потрібно не сумувати, бо що це таке? І друзі у мене такі є, що все погано. Я говорю: ти з руками, ти з ногами, займися чимось. Знаєте, як люди йдуть – і все. Тому треба триматися. Все одно ми найсильніша нація.