Відпрошуються з фронту та бігають вулицями: як виживає спорт на Харківщині

Про зруйновані арени на Харківщині, зіркових тренерів, яких намагаються “зманити” в інші країни, та спортсменів, які відпрошуються на змагання з передової – в інтерв’ю МГ “Об’єктив” розповів начальник управління у справах молоді та спорту ХОВА Костянтин Ананченко.

Костянтин Ананченко – майстер спорту міжнародного класу з дзюдо, чемпіон світу з дзюдо та самбо серед майстрів (ветеранів), кандидат наук з фізичного виховання, доцент Харківської державної академії фізичної культури. Про ситуацію у сфері спорту з ним ми говорили в укритті. Просто на питанні про можливість проводити в Харкові тренування та спортивні змагання, вдалині почулися вибухи, а в приміщенні згасло світло. Але навіть у таких умовах розмова була не лише про втрати, а й про успіхи та плани відродження.

Перший “приліт” був у сусідньому дворі

– Костянтине Володимировичу, зараз стало якось прийнято починати інтерв’ю з питання про 24 лютого. Як для вас почалася війна?

– Усіх війна застала зненацька. Я живу на ХТЗ у багатоповерхівці. А перші прильоти в Харкові були якраз на Горизонт, ХТЗ. І ось перший приліт, який я почув, був у сусідній двір. Влучили в автостоянку. Дуже гучно. У нашому під’їзді потріскалися вікна. Перші думки: “та ні, не може бути”. Ну а далі вже усвідомлення того, що треба щось робити, щоб захистити сім’ю. Далі було багато чого, в тому числі і руйнування будівлі ХОВА.

– Що в той час робилиу спортивних школах, клубах?

– Вони, як і більшість харків’ян почали допомагати землякам. На базі спортклубів, шкіл, федерацій утворювалися волонтерські організації. В той же час потрібно було домовлятися з міжнародними спортивними федераціями по прийняттю спортсменів з України.

– Вам вдавалося домовитися?

Так. Наприклад, федерації дзюдо. На початку березня нам потрібно було вивезти сімдесят вихованців до Румунії. Це було складно. Але тренери витримали напругу та змогли вивезти дітей. Це Геннадій Іванович Маханьков,Сергій Віталійович Шевченко, Антон Олександрович Логачев, Надія Станіславівна Лозова.

Діти та тренери з Харківської області досі в Румунії

– Я пам’ятаю Південний вокзал в березні. Холод. Нескінченні черги до евакуаційних поїздів.

– Так, а нашим спортсменам від п’яти до чотирнадцяти років. Їм потрібен постійний догляд дорослих. Різні організаційні, побутові питання. Але залишати дітей у Харкові теж не варіант. В місті вже йшла повномасштабна війна.Тож, завдяки фінансовій відповідальності Міжнародній федерації дзюдо діти і тренериіз Харківської, Донецької, Луганської областей, із Києва і досі у Констанці (Румунія).

– Крім федерації дзюдо ще є такі приклади?

– Таку ж допомогу отримали від Міжнародної федерації бокса, Всесвітньої конфедерації рок-н-ролу. Але й наші українські обласні федерації відгукнулися. І харківські діти продовжують тренування і в Полтаві, і в Житомирі.

– Костянтине Володимировичу, ви не побоюйтесь, що ваші вихованцізалишаться жити там, де їм дали прихисток?

– Це дуже болючі питання для харківської спортивної спільноти. Немавже у нас зала для фехтування.

Нема зала для боротьби.Вони знищені. Харківські борці вільного стилюперебралися до Києва. Нема зала для стрільби. А у Львові такийзал існує. І спортсмени їдуть у Львів.Що ж їм робити? Як тримати форму?Що ми на даний момент можемо протиставити? Сподіваємося, що всі спортсмени повернуться.

Тренер збірної із синхронного плавання Світлана Саїдова відмовилася від працевлаштування в Канаді

– З масовим спортом зрозуміло. А що із топ-спортсменами?

– Ми стежимо за нашими спортсменами екстра-класу. Робимо все, щоб зберегти для них нормальні умови життя та підготовки до змагань. Харківських синхроністок із першого дня війни евакуювали до Італії.

Там вони готувалися до Чемпіонату Європи. Результат: із восьми дисциплін – вісім золотих медалей наші. Так от, як ви думаєте, їх переманюватимуть чи ні?

– Харків був центром артистичного плавання в Україні.

– Наша гордість – головний тренер збірної України з артистичного плавання Світлана Бурханівна Саїдова.

До речі, вона відмовилася від працевлаштування у Канаді. Їй пропонували чималі гроші. І залишається харків’янкою. Але є й протилежний приклад. Імен називати не буду. Людина показує високий результат. Їй пропанують і квартиру у Києві, і машину.

– Це просто бізнес? Конкуренція? Чи рейдерство? Харків і так у шрамах від війни.

– Ми зараз в іншій ваговій категорії.

“Напруга така, що не можна сказати, як довго спортсмен зможе витримати це”

– Повернімося до спортсменів. Зрозуміло, що війна впливає психологічний стан. На ваш погляд воно йде в плюс (“ЗСУ перемагають, і я не можу дозволити собі поразку”) чи мінус (будь-які новини з дому – це біль і сльози)?

– Запитайте у тренерів, що найважливіше для спортсмена: фізичні якості, техніко-тактична підготовка, здоров’я? На першому місці у тренера – психологічний стан спортсмена.

А фізична кондиція у спорті вищих досягнень приблизно однакова. Харківські спортсмени чули вибухи, бачили наслідки прильотів, переживали за сім’ї. У них змагальний стрес – інший. Вони розуміють, що зобов’язані робити свою роботу. Захищати Україну, піднімати флаг України на міжнародних змаганнях. Це – неймовірна мотивація.

– Перемоги не тільки у наших синхроністок?

– Наприклад, важка атлетика. 15 медалей на Чемпіонаті Європи в Албанії в червні цього року. На Паралімпіаді-2022 у березні цього року в Пекіні шістдесят відсотків українських медалей за харків’янами.

– Тобто агресія, ненависть до ворога мотивує?

– На жаль, є й інша складова. Така напруга, що не можна сказати як довго спортсмен зможе витримати це? Скільки вистачить сил триматиту планку, яку він підняв для себе? Скільки він зможе тримати таку напругу у собі? Це ж руйнує його зсередини.

– Харківські спортсмени служать в ЗСУ?

– Таких немало. Я не знаю, чи варто називати їхні імена, поки йде війна. Але спортсменів, які воюють, багато.

З моєї, наприклад, Федерації дзюдо хлопці на передовій, на нулі. З Федерації вільної боротьби, регбісти, армреслери, гирьовики. І все це визначні спортсмени, які показують результати на міжнародних змаганнях. На жаль, є загиблі. Серед них – мої знайомі. Це відчуття порожнечі. Навіть не можу уявити, що відчувають сім’ї.

Руйнувань так багато, що не перелічиш у рамках інтерв’ю

– Костянтине Володимировичу, скільки спортивних об’єктів зруйновано чи пошкоджено на Харківщині на сьогоднішній день?

– Усі спортивні об’єкти неможливо перерахувати в рамках інтерв’ю. Їх дуже багато. Назву найзначніші. Олімпійський навчально-спортивний центр “Акварена”.

Харківський професійний коледж спортивного профілю, стадіони “Динамо”, “Сонячний”, “Схід”, стадіон Харківського університету внутрішніх справ.

Школа вищої спортивної майстерності, комплексна дитяча спортивна школа ХТЗ, учбово-тренувальна база “Металіст”. Харківський республіканський ліцей-інтернат спортивного профілю.

– Усі ми бачили фотографії тренування харківських фехтувальників на тлі руїн “Уніфехта”. Вражає.

– Тепер уявіть, що відчувають спортсмени. Вони жили в цих залах, тренувалися, проливали піт та кров.

Що таке “Уніфехт”? Це стадіон та тренувальний комплекс ХНУ ім. Каразіна. Там було кілька тренувальних приміщень. Найкращими були зали для фехтування. І заслужений тренер України Ірина Іванівна Одокієнко підготувала там не одну плеяду заслужених майстрів спорту, учасників Олімпійських ігор, чемпіонату світу, чемпіонату Європи.

– Що вона робить зараз, коли “Уніфехт” зруйновано?

Учні Ірини Іванівни продовжують дивувати нас своїми виступами. У нас впродовж війни вихованці Одокієнко стали переможцями чемпіонату України. Харківські фехтувальники гарно виступили на чемпіонаті Європи.

Про відновлення об’єктів уже ведуть переговори з іноземними інвесторами

– Ви назвали самі значні спортивні споруди, які зруйнували росіяни. І тільки у Харкові. А ще є область. Ще є нещодавно деокупоавні території. Розтрощені вщент фізкультурно-оздоровчі комплекти, стадіони, спортклуби, майданчики. Що далі?

– Як тільки стане можливо – відновлювати. Брати участь у державних програмах відновлення спортивної інфроструктури, співпрацювати з благодійними організаціями, фондами. Ми вже ведемо перемовини з благодійниками. Італійці, наприклад, давали гроші на відновлення спортивної інфраструктури в Бучі.

– Наскільки я розумію, бюджет області на спорт зменшений?

– Перша у 2022 році сесія Харківської обласної ради мала відбутися 24-го лютого. На цій сесії було заплановано додаткове виділення коштів на спорт. На утримання спортивних споруд, дитячих і юнацьких спортивних шкіл, на зарплатню. Сесія не відбулася, гроші не були надані. Але ми все одне змогли підтримати тренерів, дали можливість виступати на всіх чемпіонатах. Проводили всі навчально-тренувальні збори.

– Звідки ж взялися гроші?

– З кінця лютого по перше серпня не проводилось ні всеукраїнських змагань, ні зборів. Таким чином ми заощадили.

Призер чемпіонату Європи з боксу готувався не у спортзалі, а бігав вулицями

– Якщо до серпня не було навчально-тренувальних зборів, то хто визначав спортсменів, які братимуть участь у міжнародних змаганнях?

– Федерація. І людей відбирали не за найкращою спортивною формою, а за готовністю самого спортсмена виступати. Ось, наприклад, Юрій Шестак. Він став призером чемпіонату Європи 2022 року з боксу, який відбувся в Єревані наприкінці травня.

– Це той Юрій Шестак, який у 2017 році став чемпіоном Європи з боксу?

– Так. Тоді чемпіонат Європи проходив у Харкові на “Локомотиві”. І наш харків’янин стає чемпіоном Європи. Це просто мрія кожної держави – проводити у себе такі дорослі чемпіонати. До того ж коли спортсмени цієї країни перемагають.

– Ви почали розповідати, як Шестак став призером ЧЄ у Єревані.

– А до чемпіонату Європи відбувся чемпіонат України, де Юрій посів третє місце. Справа в тому, що він готувався не у спортзалі. Він бігав вулицями. Тренер телефоном проводив із ним тренування. І коли він на чемпіонаті України став третім, то розглядався як запасний. Але спортсмени, які посіли перші місця, поїхати на чемпіонат Європи не змогли. І до Єревану вирішили послати Юрія. І там він став бронзовим призером. До речі, у цьому чемпіонаті взяло участь шестеро харків’ян.

– В області триває якась підготовка до Олімпіади 24-го року в Парижі?

– Так, ми вже визначилися з перспективними спортсменами та всебічно сприяємо їх навчально-тренувальним зборам. На жаль, поза межами Харківської області.

– Костянтине Володимировичу, як ви вважаєте, скільки наших спортсменів після війни повернуться до Харкова? 

– (у цей момент інтерв’ю в приміщенні згасло світло) Ми з вами спілкуємося прямо в момент гучних вибухів. І я навіть не знаю, може це “прилетіло” до нашого управління молоді та спорту. Щодо вашого питання. Розділимо на категорії: дитячо-юнацький спорт та спорт вищих досягнень. Ми знаємо як відстоювати наших топ-спортсменів: фінансова підтримка, можливість брати участь у змаганнях, наявність тренерського складу. З дитячо-юнацьким спортом ситуація складніша. Близько п’ятдесяти відсотків дітей виїхали за кордон. Чи повернуться вони до Харкова? Це залежить від батьків.