Сьогодні 29 вересня: який день в історії

29 вересня – День пам’яті трагедії Бабиного Яру. Цього дня 1399 року зречення від престолу Англії під примусом підписав король Річард ІІ. У 1922-му заманили в пастку та заарештували отаманів Холодного Яру. У 1938-му в Харкові винесли смертний вирок бандуристу Гнату Хоткевичу. У 2023-му з Синьківки на Харківщині евакуювали п’ять останніх місцевих мешканців. Також 29 вересня в різні роки народилися драматург Іван Карпенко-Карий та історик, голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. 

Свята та пам’ятні дати 29 вересня

29 вересня в Україні та в усьому світі під егідою ООН проходить День пам’яті трагедії Бабиного Яру.

Сьогодні – День міста Маріуполь.

У світі – Міжнародний день поширення інформації про продовольчі втрати і харчові відходи.

Також сьогодні: Всесвітній день серця, День отоларинголога.

29 вересня в історії

29 вересня 1399 року зречення від престолу Англії під примусом підписав король Річард II. На цьому перервалася старша гілка спадкоємства Плантагенетів. Корону завоював Генріх Болінгброк – перший із представників дому Ланкастерів на престолі. Історію цих королів зафіксував у п’єсі “Річард II” Вільям Шекспір. Цей твір став основою популярного британського серіалу “Порожня корона”.

Річард II успадкував корону Англії від свого діда Едуарда ІІІ – той увійшов в історію через те, що розпочав Столітню війну з Францією. Батько Річарда II Едуард Чорний Принц – старший із синів Едуарда III – був відомим лицарем і шанованим полководцем часів Столітньої війни. Більшість свого життя він провів у військових походах, частіше перебуваючи на європейському континенті, ніж на рідному англійському острові.

Під час Іспанської військової кампанії 1365-1367 років принц Едуард, якому на той час було 35 років, підхопив тяжку хворобу. Він так і не позбувся її до кінця життя. Хоча сучасники припускали, що принца отруїли, в істориків більш “банальні” версії – від ускладнень малярії чи гострої дизентерії до бруцельозу. Спадкоємець престолу усвідомлював: навряд чи проживе довго. Ситуація стала ще критичнішою, коли в 1370 році в п’ятирічному віці помер старший із синів Едуарда Чорного Принца Едуард Ангулемський. Молодшому, Річарду, на той час було лише три роки. У 1371-му перший спадкоємець престолу повернувся до Англії, його хвороба прогресувала й остаточно загострилася навесні 1376-го. 8 червня 1376 року Едуард Чорний Принц помер, написавши у своєму заповіті прохання до батька-короля – захистити Річарда. Хлопчику на той час було дев’ять років.

Довго займатися онуком королеві Едуарду III не довелося – він і сам помер від інсульту через рік після старшого сина, 21 червня 1377-го. Тож у 10 років Річард II зійшов на престол.

При цьому поруч із юним племінником залишалося чимало дорослих та впливових дядьків – синів Едуарда III. Загалом їх у старого короля народилося семеро. Другий та шостий за віком померли дітьми. Перший, старший (Едуард Чорний Принц) та третій за віком (герцог Кларенс) не пережили батька. Прямих спадкоємців за чоловічою лінією у герцога Кларенса не залишилося. Тому вплив на подальшу історію Англії мали четвертий, п’ятий і сьомий сини Едуарда ІІІ. Це були Джон Гонт, перший герцог Ланкастерський (коли Річард II зійшов на престол, цей його дядько став першим спадкоємцем). Едмунд Ленглі – перший герцог Йоркський. І наймолодший, сьомий син – Томас Вудсток, герцог Глостер.

Гонт і Вудсток активно боролися за вплив на регентські ради, які фактично керували Англією, доки Річард II був неповнолітнім. Однак поступово контроль над королівськими справами перехоплювали люди з оточення Річарда II – його найближчі друзі та радники. Дядьків короля відсували від трону, відчуваючи з їхнього боку конкуренцію. Річард, очевидно, з дитинства потрапив під вплив невеликого кола найближчих друзів, причому далеко не найродовіших в Англії. Він просував своїх фаворитів, давав їм високі титули, які не відповідали їхньому походженню. І це викликало невдоволення як серед англійських лордів, так і в Палаті громад парламенту. Стійкість становища короля також підривала відсутність спадкоємців. У 1382-му Річард одружився з дочкою імператора Священної Римської імперії Карла IV Анною Богемською. Вони прожили 12 років, королева так і не народила та померла від чуми у 1394 році. А в 1396-му заради миру з Францією, якого Річард добивався весь час свого царювання, 29-річний король побрався з шестирічною донькою французького короля Карла VI Ізабеллою Валуа. Вік нареченої, природно, не припускав, що в Річарда найближчим часом з’являться діти (насправді їх зовсім не з’явилося, король помер раніше, ніж його дружина досягла зрілості, а їхні стосунки завжди залишалися платонічними).

Відсутність спадкоємців, орієнтація в державній політиці лише на кількох наближених друзів і надання їм надзвичайних преференцій, бажання миритися з Францією та військові невдачі в Шотландії – все очевидно грало проти Річарда. Невдоволення серед наймогутніших людей Англії зростало. Довгий час лідером цієї “фронди” був старший з дядьків короля Джон Гонт, проте він не пішов на прямий конфлікт із племінником і навіть покинув Англію, щоб домагатися кастильського престолу. За його відсутності “антикоролівську партію” очолив молодший дядько – Томас Вудсток, герцог Глостер, до нього приєднався Річард Фіцалан, граф Арундел – адмірал і головнокомандувач англійського флоту.

Перша значна політична криза почалася в 1386 році. Парламент “збунтувався” після того, як на засіданні у Вестмінстері лорд-канцлер і найближчий друг Річарда Майкл де ла Поль запросив значну суму для забезпечення обороноздатності Англії. Щоб видобути такі гроші, необхідно було підняти податки, а в країні й так нещодавно завершилася хвиля селянських повстань. Парламентарі зажадали відставки де ла Поля, й Річард згодом погодився на неї – у тому числі під тиском дядька Томаса Вудстока. Проте слідом відбулася сесія, яка увійшла в історію як “Чудовий парламент”. Там призначили “Велику постійну раду”, яка протягом 12 місяців мала реформувати систему управління в країні, перемігши королівський фаворитизм, а також – взяти на себе контроль за державними фінансами. Тут король не витримав – він домігся рішення від кількох суддів, зокрема – верховного судді – про те, що втручання парламенту в повноваження монарха незаконні, а тих, хто це зробив, можна прирівняти до зрадників. Судді підписали відповідну декларацію. Однак видатні лорди королівства – Глостер, Арундел і Томас де Бошан, граф Ворік, подали апеляцію, звинувативши в державній зраді майже всіх найближчих друзів Річарда. До цієї групи незадоволених, відомої як лорди-апелянти, згодом приєдналися син Джона Гонта Генріх Болінгброк і Томас Моубрей, граф Ноттінгем.

Спроба збройної протидії апелянтам з боку Річарда провалилася, й він змушений був виконати вимоги опонентів – одного зі своїх найближчих радників стратив, а іншим дав покинути країну та заочно засудив до страти. Після цього в Англії майже на десятиліття встановилася відносна стабільність. Джон Гонт повернувся та примирився з племінником. Король все більше перебирав на себе управління та нібито порозумівся з лордами-апелянтами. Але, як з’ясувалося пізніше, насправді нічого не забув.

Наприкінці 1390-х розпочався період, який історики називають “тиранією Річарда ІІ“.

“Король заарештував Глостера, Арундела та Воріка в липні 1397 року. Час цих арештів та мотивація Річарда не зовсім зрозумілі. Хоча один літопис припускав, що проти короля планували змову, немає жодних доказів того, що це було так. Більш імовірно, що Річард просто відчув себе достатньо сильним, щоб безпечно помститися цим трьом чоловікам за їхню роль у подіях 1386–1388 років та усунути їх як загрозу своїй владі”, – пише анголомовна Вікіпедія.

Арундела судили та стратили. Глостер помер в очікуванні суду (як вважають, його вбили за наказом Річарда ІІ). Воріка засудили до страти, але замінили вирок довічним ув’язненням. Також на довічне ув’язнення засудили брата Арундела – архієпископа Кентерберійського. По всій країні розгорнулися переслідування прихильників лордів-апелянтів. Однак двох колишніх противників короля – Генріха Болінгброка та Томаса Моубрея – протягом деякого часу не чіпали. На нервовому ґрунті між цими двома виник конфлікт. Парламентський комітет вирішив, що справу слід вирішити битвою. Але король Річард змінив це рішення. Він скористався ситуацією, щоб одночасно помститися апелянтам і позбутися них: вигнав Моубрея з Англії довічно, а свого кузена Болінгброка на 10 років.

Після цього Річард II скликав парламент і домігся скасування всіх накладених на себе раніше обмежень. Він досяг абсолютної влади. У 1399-му помер старший з дядьків короля, батько Генріха Болінгброка Джон Гонт. Річард II досі не мав дітей. Першим спадкоємцем престолу ставав Генріх Болінгброк. Але замість того, щоб повернути його до Англії, Річард II лише продовжив вигнання кузена, зробивши довічним, та ще й конфіскував усе майно Ланкастерів. Генріх Болінгброк у цей час перебував у Парижі – оскільки Річард II дотримувався миролюбної політики щодо Франції, там допомагали “доглядати” вигнанця.

Ситуація докорінно змінилася, коли фактична влада у Франції перейшла до брата божевільного короля Карла VI – Людовика Орлеанського. Той зовсім не був налаштований допомагати англійському колезі та відправив Генріха Болінгброка додому. Бунтівний принц висадився в Йоркширі з невеликою групою прихильників, спочатку заявляючи лише, що хоче повернути спадщину батька, незаконно конфісковану королем. До Болінгброка відразу почали приєднуватися інші представники англійської знаті, незадоволені тиранією Річарда II. Зрештою, його підтримав і дядько Едмунд – єдиний живий до цього моменту син Едуарда III, герцог Йоркський. Король Річард II у цей момент поспішно повертався до Англії з походу до Ірландії. Він висадився у Вельсі, але дати відсіч своєму кузену не зміг. 19 серпня Річард здався Болінгброку та пообіцяв зректися престолу, якщо йому збережуть життя. Короля конвоювали до Лондона, де ув’язнили в Тауері. Там 29 вересня 1399 року Річард II підписав зречення. 1 жовтня 1399-го під час засідання парламенту Річарда II офіційно повалили з престолу. А вже 13 жовтня коронували Генріха Болінгброка – Генріха IV, першого короля Англії з дому Ланкастерів. Що ж до подальшої долі поваленого короля, то виміняти корону на життя йому не вдалося. Основна версія щодо його подальшої долі – він помер від голоду в полоні близько 14 лютого 1400 року, але існує ще низка припущень і про причини смерті, і щодо дати.

29 вересня 1845 року на Кропивниччині народився майбутній видатний український драматург Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич). Докладніше.

29 вересня 1866 року народився Михайло Грушевський – майбутній голова Центральної Ради Української Народної Республіки, історик, політик та автор найповнішої історії України – багатотомної “Історії України-Руси”. Докладніше.

29 вересня 1922 року більшовицькі агенти заарештували більшість отаманів Холодноярської Республіки, влаштувавши для них пастку – фейковий “з’їзд” у Звенигородці Черкаської області. Докладніше.

29 вересня 1938 року особлива трійка УНКВС по Харківській області засудила до розстрілу за участь у контрреволюційній організації та шпигунстві на користь Німеччини українського письменника та бандуриста Гната Хоткевича. Його розстріляли 8 жовтня 1938 року.

29 вересня 1941 року у Бабиному Яру у Києві нацисти розстріляли близько 22 тисяч євреїв. Це був перший із двох днів наймасовіших розстрілів. Докладніше.

29 вересня 2023 року зі Синьківки під Куп’янськом вивезли останніх цивільних. Докладніше.

Церковне свято 29 вересня

29 вересня вшановують пам’ять преподобного Киріака, пустельника. Докладніше.

Народні прикмети

Чим тепліший і сухіший цей день, тим пізніше настане зима.

Якщо листя пожовкло, але не опадає, то осінь буде затяжною.

Якщо 29 вересня пішов дощ, то жовтень буде дощовим.

Що не можна робити 29 вересня

Не можна стригти нігті та волосся.

Не можна паритися в лазні.

Не можна надягати брудний або сильно зношений одяг.

День не підходить для початку нових справ, влаштування на роботу, переїзду або далекої поїздки.

Не можна брати в гострі та ріжучі предмети – високий ризик отримати поранення.