«Може, ви бачили мого сина»: харків’янка звернулася до звільнених із полону
Ірина Лобач, мати військовослужбовця, вже майже два роки не знає, де її син. Згідно з офіційним сповіщенням, Андрій Ляшенко зник безвісти виконуючи бойове завдання в селищі Білогорівка Луганської області у грудні 2024 року. Жінка звернулася до МГ «Об’єктив» з проханням розповісти її історію в надії, що Андрій у полоні і його могли бачити звільнені захисники, які вже повернулися в Україну.
«Хотілося б звернутися до тих хлопців, що повертаються з полону. Може, ви бачили мого сина Андрія? Подзвоніть, будь ласка, може, ви запам’ятали його, може, він з вами десь сидів. Подзвоніть, будь ласка, дайте гарну вісточку, що моя дитина жива. Благаю вас», — просить Ірина.
За словами жінки, у липні 2024 року співробітники ТЦК зняли Андрія з тролейбуса, коли хлопець повертався з роботи. Його одразу відвезли на медкомісію, а звідти до навчального центру. Після цього хлопець три тижні не виходив на зв’язок. А коли зателефонував, повідомив матері, що їде до військової частини, згадує Ірина. За деякий час Андрій знову перестав виходити на зв’язок.
«Я їздила кожен день в військкомат, бо моя дитина ніяк не відповідала. А тоді вони мені подзвонили й сказали, що прийшло сповіщення на вашого сина, що він зник безвісти 22 грудня 2024 року. Але прийшло не відразу, а наприкінці березня 2025 року. Може вони там теж сподівались, що він повернеться. Але він по рації не відповідав», — зазначила Ірина.
Жінка розповіла, що їй дуже допомогли у Товаристві Червоного Хреста України, надавши усі необхідні контакти.
«Я всюди писала листи. Я написала в Київ, Дмитру Лубінцю, уповноваженому Верховної Ради з прав людини. Довго чекала відповіді. Відповідь прийшла у квітні 2025 року: “По вашій заяві направлений запит в Російську Федерацію”, — чи сидить він там, у колонії. І що, як тільки відповідь повернеться з РФ, вони мене відразу сповістять. Але до цього моменту досі ніякої відповіді не було», — розповіла мати зниклого.
За словами жінки, брат Андрія здавав зразок ДНК, щоб створити унікальний генетичний профіль для порівняння його з даними невпізнаних тіл або останків полеглих бійців. Повідомлень сім’я не отримувала.
Ірина сподівається, що син перебуває у російському полоні і його могли бачити військові, які вже повернулися до України в межах обмінів. Таку надію їй дає історія її племінника, який сам був у неволі. У військовому шпиталі він побачив фотографію чоловіка, якого розшукувала мати, і впізнав у ньому свого співкамерника. Племінник зателефонував матері зниклого і повідомив, що її син живий.
Тож Ірина звертається до військових, які повернулися з полону: «Може, хлопці, хто бачив, може хто сидів з ним. Подзвоніть, дайте матері надію, що він повернеться. Може сиділи з ним в колонії, може бачили мою дитину. Дуже прошу!»
