Сьогодні 12 грудня: яке свято та день в історії

12 грудня – День Сухопутних військ України. 1635 року в цей день стратили гетьмана Івана Сулиму. 1890-го народився майбутній лідер ОУН Андрій Мельник. 1918-го регентом Королівства Фінляндія став Карл Густав Маннергейм. 1979-го на засіданні політбюро КПРС ухвалили рішення про введення радянських військ до Афганістану.

Свята та пам’ятні дати 12 грудня

12 грудня – День Сухопутних військ України.

Також відзначають: Міжнародний день нейтралітету, Всесвітній день загального медичного забезпечення, День працівників роздрібної торгівлі, Міжнародний день хеві-метал.

12 грудня в історії

12 грудня 1635 року поляки стратили гетьмана нереєстрових запорізьких козаків Івана Сулиму. Він відомий тим, що зруйнував польську фортецю Кодак не на Дніпрі. Він намагався підняти народ України на боротьбу проти Речі Посполитої. Стратили гетьмана на центральній площі у Варшаві з максимальною жорстокістю. Детальніше.

12 грудня 1890 року на Львівщині народився майбутній голова Проводу ОУН Андрій Мельник.

Так і не завершивши вищу освіту, з початком Першої світової війни він добровольцем вступив до лав Легіону українських січових стрільців – збройного формування у складі австро-угорської армії. До 1916-го воював на австрійсько-російському фронті, брав участь у боях у Карпатах. В одному з боїв потрапив у полон. Мельника відправили до табору для військовополонених у Царицині (згодом Сталінград, зараз – Волгоград). У цьому таборі він познайомився зі старшиною Легіону УСС Євгеном Коновальцем, з яким дружив усе життя. Навесні 1917-го їх перевели до іншого табору – на північ, звідки у січні 1918-го Мельник та інші стрільці втекли. Вони дісталися Києва та приєдналися до армії УНР, де швидко сформували Курінь Січових стрільців. Мельник став начальником штабу куреня. Він брав участь у повстанні проти гетьмана Скоропадського й після встановлення в Києві влади Директорії УНР отримав звання отамана (генерала) військ УНР. У січні-липні 1919 року був начальником штабу Дієвої армії УНР. У грудні 1919-го перехворів на тиф, а згодом виїхав на контрольовані поляками території України. Надалі він активно працював у еміграції. 1920-го разом із Євгеном Коновальцем та іншими старшинами став засновником “Української військової організації” (УВО).

Паралельно примудрився закінчити вищу освіту, яку покинув перед Першою світовою, й отримав у Відні диплом інженера лісництва. З 1924-го по 1928-й перебував у польській в’язниці у Львові, де зазнав тортур. А після визволення майже десять років працював інспектором лісів греко-католицької митрополії у Львові. При цьому Мельник не залишав своєї політичної та суспільної активності. 1937 року він зустрівся з Коновальцем і отримав пропозицію увійти до складу Проводу Українських націоналістів та стати заступником Коновальця. Це мало статися 1938 року, але 23 травня 1938-го лідера ОУН убили. За кілька місяців члени ПУН повідомили Мельнику про те, що у своєму заповіті Коновалець висловив волю, щоб саме Мельник очолив ПУН та ОУН. Що він і зробив. Але вже 1940-го в ОУН стався розкол – на “мельниківців” (переважно представників еміграції) та “бандерівців” (переважно молодих членів організації, які діяли безпосередньо на території України). Мельник зі своєю частиною ОУН мав певні сподівання на співпрацю із Гітлером. На початку радянсько-німецької війни Мельник створив “похідні групи”, які відправив у великі міста України, щоб розгортати пропагандистську роботу з метою створення Української держави. Але така “самодіяльність” швидко була покарана. Уже з початку 1942-го Мельник перебував під домашнім арештом, а з лютого 1944-го – у концтаборі Заксенгаузен. Після завершення Другої світової, 1947-го, на еміграції Мельника обрали “довічним головою ОУН”. 1957-го він ініціював створення Всесвітнього конгресу українців. Але реалізувати цю ідею вже не встиг. Андрій Мельник помер 1 листопада 1964 року.

12 грудня 1918 року Карл Густав Маннергейм очолив Фінляндію – як регент королівства.

На цій посаді він перебував відносно невеликий період часу – до створення нової Конституції. З моменту проголошення Фінляндією незалежності країна існувала у форматі королівства, очолюваного принцом Гессен-Кассельським Фрідріхом Карлом. Але зречення німецького престолу кайзером Вільгельмом II та капітуляція Німеччини в Першій світовій війні не залишили для німецького принца можливостей бути королем Фінляндії. Тому 12 грудня він зрікся корони, а управління країною тимчасово передали Маннергейму.

Ім’я цього військового зараз здебільшого асоціюється з радянсько-фінською (або Зимовою) війною та знаменитими укріпленнями – “лінією Маннергейма”. Але до того, як почати воювати проти росіян, Маннергейм багато років воював за них. Він здобув військову освіту в Санкт-Петербурзі та добровольцем вирушив на фронт російсько-японської війни. Потім виконував таємні доручення російського уряду в Китаї. І ще на початок Першої світової війни мав звання генерал-майора. Під час Першої світової армії під командуванням Маннергейма билися проти військ Австро-Угорщини. У середині 1917-го генерал отримав поранення та лікувався в Одесі, де познайомився з майбутнім гетьманом України Павлом Скоропадським. На батьківщину Маннергейм повернувся лише наприкінці 1917-го. А вже у січні 1918-го його призначили головнокомандувачем фінської армії (яку тільки треба було сформувати). Саме під командуванням Маннергейма фінські війська (не без допомоги союзників) спромоглися відбитися від радянських окупантів у перші роки незалежності. Після періоду регентства деякий час військовий займався налагодженням міжнародних зв’язків, а 1931-го прийняв пропозицію стати президентом державного комітету оборони Фінляндії. Саме Маннергейм готував Фінляндію до ймовірної атаки з боку СРСР (і не схибив).

Під його керівництвом реформували сухопутні війська, збудували укріплення. А вже на другий день Зимової війни, 30 листопада 1939-го, Маннергейма, який на той час уже був маршалом, призначили верховним головнокомандувачем армії Фінляндії.

12 грудня 1979 року під час засідання Політбюро КПРС ухвалили рішення про введення військ до Афганістану. Детальніше.

12 грудня 1991 року незалежність України визнала Грузія, а Литва стала першою державою з колишніх радянських республік, яка встановила дипломатичні відносини з Україною.

Церковне свято 12 грудня

12 грудня за новим церковним календарем в Україні вшановують пам’ять святителя Спиридона, єпископа Тримифунтського, чудотворця. Він народився наприкінці III століття на Кіпрі. Був пастухом, мав дружину та дітей. Усі свої кошти віддавав на потреби ближніх і мандрівників. За це Бог винагородив його даром чудотворення: Спиридон зцілював невиліковно хворих та виганяв бісів. Після загибелі дружини його висвятили на єпископа кіпрського міста Тримифунта. Святитель дбав про свою паству, зцілював хворих і творив дива. Серед них, зокрема, згадують таке. Коли в Олександрії патріархом був скликаний собор заради руйнування ідолів і капищ, по молитвах отців Собору впали всі ідоли, крім одного, шанованого. Патріархові у видінні було відкрито, що ідол цей залишився для того, щоб бути поваленим святителем Спиридоном Тримифунтським. Викликаний собором святитель сів на корабель. У той момент, коли корабель пристав до берега і святитель ступив на землю, ідол в Олександрії з усіма жертовниками впав і розсипався в пил. Спиридон прожив довге життя в праведності та святості й помер із миром близько 348 року.

Народні прикмети

Якщо зранку заметіль – негода протримається тиждень.

Якщо небо зранку червоне – весь грудень стоятиме ясна погода.

Якщо зірки вночі яскраві – буде похолодання, якщо тьмяні – відлига.

Що не можна робити 12 грудня

Не можна сваритися з близькими.

Не можна відмовляти в милостині.